Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

44.4

- Я люблю тебе, Лера, - Слава притягує мене разом зі стільцем до себе і, напружено обійнявши за талію, опускає голову так, що ми стикаємося чолом, а наші очі виявляються зовсім близько.

– Для мене це – не прості слова, якими я розкидаюся заради того, щоб затягти когось у ліжко. Повір, я вимовив їх лише один раз у житті до тебе, і тільки після того, як ми з тобою зустрілися, зрозумів, що тоді нічого ще й не знав про те, що таке любити по-справжньому. Я хочу тебе, - і навіть не приховую цього. Хочу так, що задихаюся. Але мені потрібне не просто ліжко. Мені потрібна ти, Леро. І мені дуже важливо, щоб ти мені довіряла, не вишукуючи в моїх вчинках жодної каверзи. Я не пишаюся цим, але, повір, - мені не треба прикидатися, щоб з кимось переспати. І з тобою я не став би. Ніколи.

- Я вірю тобі, - шепочу у відповідь, відчуваючи, як ще сильніше напружується його рука на моїй талії. – І… Я теж люблю тебе, Славо.

Навіть заплющую очі, видихнувши це. Такі слова я, на відміну від нього, промовила вперше у своєму житті.

Здається, минає ціла вічність, перш ніж я відкриваю очі знову. Слава так само пильно дивиться на мене, - від його погляду нікуди не подітися. Тільки тепер його очі зовсім сяють.

- Я хотів би, щоб ця мить тривала все моє життя, - хрипко шепоче він. – Тому що в ньому – і є все життя. Для мене.

Усіх слів у світі мені не вистачить, щоб зараз йому відповісти. А тому я просто торкаюся губами до Його губ.

- Люблю, - видихаю я знову. Цього разу вже не так напружено.

- Я весь твій, Лєро, - шепоче він, притискаючи мою руку до своїх грудей, туди, де серце. – Просто знай це. Завжди. Кохання не може бути без довіри, інакше в цьому не було б сенсу.

- Слава, я ж просто пожартувала, - здається, своїм дурним жартом я завдала йому справжнього болю. Але ж хто думав, що він сприйме все так серйозно!

– Я вірю, – він повільно киває.

Одночасно схаменувшись, ми схоплюємося і майже бігом летимо до універа.

Але, попри мої прохання, перед тим, як розійтися, Слава притискає мене до себе.

- Люблю, - шепоче він, накриваючи мої губи поцілунком, від якого починає крутитися голова і підгинати ноги. - Все, біжи, поки я ще здатний відпустити, - а я просто завмираю, легенько погойдуючись.

- Біжи, - хрипко нагадує Слава, і я на ватних ногах рухаюся до входу.

________________

- Я люблю тебе, Лера, - Слава притягує мене разом зі стільцем до себе і, напружено обійнявши за талію, опускає голову так, що ми стикаємося чолом, а наші очі виявляються зовсім близько.

– Для мене це – не прості слова, якими я розкидаюся заради того, щоб затягти когось у ліжко. Повір, я вимовив їх лише один раз у житті до тебе, і тільки після того, як ми з тобою зустрілися, зрозумів, що тоді нічого ще й не знав про те, що таке любити по-справжньому. Я хочу тебе, - і навіть не приховую цього. Хочу так, що задихаюся. Але мені потрібне не просто ліжко. Мені потрібна ти, Леро. І мені дуже важливо, щоб ти мені довіряла, не вишукуючи в моїх вчинках жодної каверзи. Я не пишаюся цим, але, повір, - мені не треба прикидатися, щоб з кимось переспати. І з тобою я не став би. Ніколи.

- Я вірю тобі, - шепочу у відповідь, відчуваючи, як ще сильніше напружується його рука на моїй талії. – І… Я теж люблю тебе, Славо.

Навіть заплющую очі, видихнувши це. Такі слова я, на відміну від нього, промовила вперше у своєму житті.

Здається, минає ціла вічність, перш ніж я відкриваю очі знову. Слава так само пильно дивиться на мене, - від його погляду нікуди не подітися. Тільки тепер його очі зовсім сяють.

- Я хотів би, щоб ця мить тривала все моє життя, - хрипко шепоче він. – Тому що в ньому – і є все життя. Для мене.

Усіх слів у світі мені не вистачить, щоб зараз йому відповісти. А тому я просто торкаюся губами до Його губ.

- Люблю, - видихаю я знову. Цього разу вже не так напружено.

- Я весь твій, Лєро, - шепоче він, притискаючи мою руку до своїх грудей, туди, де серце. – Просто знай це. Завжди. Кохання не може бути без довіри, інакше в цьому не було б сенсу.

- Слава, я ж просто пожартувала, - здається, своїм дурним жартом я завдала йому справжнього болю. Але ж хто думав, що він сприйме все так серйозно!

– Я вірю, – він повільно киває.

Одночасно схаменувшись, ми схоплюємося і майже бігом летимо до універа.

Але, попри мої прохання, перед тим, як розійтися, Слава притискає мене до себе.

- Люблю, - шепоче він, накриваючи мої губи поцілунком, від якого починає крутитися голова і підгинати ноги. - Все, біжи, поки я ще здатний відпустити, - а я просто завмираю, легенько погойдуючись.

- Біжи, - хрипко нагадує Слава, і я на ватних ногах рухаюся до входу.

________________

Дорогі друзі! Не забувайте підписуватись на автора! Вже дуууже скоро я планую ще одну новиночку, яка, сподіваюсь, вам сподобається!!!

   Величезне вам спасибі за ваші лайки та за підтримку! Навіть не уявляєте, як це важливо для автора! 

   Ви-найкращіііііі! Ви- моє натхнення!

Люблю вас! ВАША Кіра

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно