Читати книгу - "Слідами вигнанця"

Піднісши бінокль до очей, Балканов мало не впустив його додолу.

— Онда! — майже вигукнув він. — Там наш Онда!

Руки й ноги в Онди були прив'язані до стовбура, з рота йому вистромлявсь трав'яний віхоть. Онда марно силкувався випручатись.

— Онда! — жахнулись тубільці.

Зціпивши зуби, Капоко низько нахиливсь, немов намагаючись скинути з плечей якийсь тягар, міцно стис у руці зброю й чорною пантерою метнувсь уперед. Та не встиг добігти й до дерева, як був зустрінутий сотнями стріл. Капоко дременув назад, але навздогінці йому блиснув спис і вдарив межи плечі. Хлопець поточивсь, мов п'яний, і захитався, ноги йому підломились, і він осів на землю. Павел закусив спідню губу. Він заплющив очі й знову глянув. Швидко схопившись на ноги, Капоко побіг, але знову мов перепнувся. Гама підплигнув, як той поранений звір, протягло заволав і кинувсь уперед. У його зіщулених очах спалахнуло чорне полум'я.

На два махи Павел опинивсь кроків за двісті від Капока. Молодий негр карлючивсь у траві, обливаючись кров'ю.

— Гама она! Гама она! — хрипким і слабовитим голосом вигукував він.

Павел утретє підбіг і вгледів Гаму. Схопивши вдвох пораненого, вони швидко потягли його назад. З плеча в хлопця цебеніла кров.

— Капоко помре? — запитав Гама.

Вигляд у нього був геть розгублений.

— Не вмре! — відповів Павел, уникаючи дивитись хлопцеві у вічі. — Його тільки подряпало списом! То ж тобі не отруйна стріла!

— Гамба, врятуй Капока! — Проскиглив Лія, нахилившись над товаришем. — Він же найкращий син племені! Врятуй його! Бенгас дуже сумуватиме за ним!

Решта хлопців, оточивши пораненого, тупцювали на місці, з переляку не здатні й слова вимовити. Тільки Гама, дивлячись на свого товариша, якого намагались отак підло вбити, аж шаленів од обурення. Задерши голову до неба, він повторював:

— Це все наробила вождева бранка! Вона невдячна й підла!

Потім сумно глянув на географа:

— Білий чаклуне, врятуй життя Капока! Покропи його жовтою водою!

Капоко терпляче лежав, заплющивши очі, міцно зціпивши зуби й стиснувши кулаки. Він навіть не стогнав. Але напнені жили в'язів та рясний піт на виду свідчили про нестерпний біль. Та воїн і зараз тримався, як герой. Недаремно старійшини обрали його вождевим наступником.

Тільки коли спирт вогнем обпік рану, Капоко скреготнув зубами, й у куточках стулених повік йому блиснули сльози.

Так пролежав він добру годину. А коли розплющив очі й побачив схилене над собою Гамине обличчя, то всміхнувсь і ледь чутно промовив:

— Гамо, я живий! Не хвилюйся за мене… І не сердься… Гаубау мали право так учинити.

Гама обурився:

— Що говорить син Кабанги, наймудрішого старого воїна племені! Що я чую? Вони хотіли тебе вбити, а ти!..

— Гаубау охороняють свою країну. Молода бранка їм сказала, що ми ночували в му-касекерів, їли їхнє таро, печені батати і ямс. А мукасекери все це награбували в гаубау… І награбованим пригощали нас! То чому ж ти сердишся на гаубау?.. Вони вчинили справедливо.

Гама хотів щось сказати Капокові, але тільки ворухнув губами й збентежено закліпав очима. Лія від сорому одвернувсь. Решта тубільців похнюпила голови. Тільки тепер хлопці усвідомили, що їхній учинок не міг не розгнівати навіть найсумирніших людей у світі.

— Бенгас сердитиметься, — докоряв і собі, й іншим поранений. — Він не простить Капокові… Не простить Гамі, Лії, Онді…

Гама з Лією, наче вжалені, посхоплювались і позатуляли обличчя руками, немов хотіли сховатись від розгніваного погляду Бенгаса. Інші п'ятеро якось обережно, боком відступили геть. Сидячи в холодку, Балканов палив цигарку й мовчки стежив за тубільцями.

— Ми приборкали мукасекерів, — нарешті озвавсь він. — Як ви гадаєте: наважаться тепер вони хоч раз напасти на гаубау?

— Мукасекери вже ніколи не нападуть на гаубау! — погодилися негри.

— Гаразд. Не крастимуть більше в них харчів. Не вбиватимуть людей. І дівчина завдяки нам утекла. Мукасекери не наважились її перейняти. Отже, Бенгас буде задоволений воїнами свого племені!

Домбо переклав його слова. Павел уважно стежив, яке враження справлять вони на Капока. Той спочатку тільки кліпав очима, та коли почув останнє речення, по обличчі його майнула ледь помітна усмішка.

— Гамба каже вірно! — радісно вигукнув Гама.

— Гамба каже вірно! — погодився з ним і Лія.

— Гамба мудрий! — схвально захитали головами інші хлопці.

Тепер лишалось найважче — якось визволити Онду.

Швидко поночіло. В лісі не чутно було ні згуку, ані шереху. Капоко кілька разів робив спробу перевернутись, але не міг.

— Що ти хочеш, друже? — спитав Павел. — Скажи, ми тобі допоможемо!

— Хочу підвестись, гамба, — тихо відповів він, а трохи згодом додав — Я й досі не можу заспокоїтись.

— Чому?

— Бранка все розповіла про нас вождеві свого племені. Це я добре розумію. Але чому таки гаубау напали на нас?

Павел підсунувся ближче до нього.

— Ти своїм товаришам казав усе вірно. Дівчина передала тільки те, що бачила. А бачила вона, що ми сидимо з мукасекерами, п'ємо їхнє вино, їмо їхнє таро. А біла людина ще й роздає їм подарунки. От вона й вирішила, що ми стали друзями мукасекерів і ворогами гаубау. А про що ми говорили між собою — полонянка не розуміла, бо не знає мови вашого племені. Так що ти тоді Гамі вірно сказав.

Капоко стулив повіки й хитнув головою — біла людина має рацію.

Павлові спроби ввійти в переговори з тубільцями, що принишкли десь у лісі, не давали ніяких наслідків. Кожен з носіїв голосно повторив кількома мовами, що біла людина добра й не дозволить мукасекерам напасти на плем'я. Але тільки луна відповідала на їхні вигуки, немов дратуючись.

Над ущелиною закіптюженою стріхою нависло похмуре небо. Темрява щохвилі густішала. Негри, повсідавшись навколо Капока,