Читати книгу - "Чарівні створіння"

Я знову підвівся:

— Це все маячня! Може, просто підпалимо її і подивимося, чи вона горить?

Містер Голлінзворт досі заспокоював присутніх, а засідання перетворювалось на невгамовне ток-шоу.

— Містере Вейт, я попрошу вас сісти або залишити залу. Більше ніхто не перериватиме засідання. Я переглянув письмові свідчення інших свідків і знайшов достатньо чіткий і раціональний спосіб вирішення цієї справи.

Раптом пролунав гучний гуркіт — у кінці зали розчахнулися металеві двері. З вулиці повіяло вітром і потоками дощу.

А крім того…

До зали в товаристві Маріан Ашкрофт розміреною ходою увійшов Мейкон Рейвенвуд. На ньому було чорне кашемірове пальто і строгий сірий костюм у тонку смужку. Маріан несла невелику картату парасольку, яка ледь-ледь могла сховати її від зливи. Мейкон ішов без парасолі, але на ньому не було й краплі води. Слідом за ними чалапав Мовчун — його мокра чорна шерсть стирчала в усі боки і робила його ще більше схожим на вовка.

Ліна обернулася, не встаючи з оранжевого пластикового стільця, і на мить видалася такою вразливою, якою була насправді. Їй стало легше, я бачив, що вона ледь стримується, щоб не розридатись і не кинутись у дядькові обійми.

Мейкон перевів на неї виразний погляд, і вона приборкала своє раптове бажання, а потім він пройшов уздовж ряду до членів шкільної ради.

— Перепрошую за запізнення. Погода сьогодні жахливо нельотна. Жодним чином не хочу вас перебивати; якщо не помиляюся, ви щойно планували сказати щось чітке і раціональне?

Містер Голлінзворт не розумів, що відбувається. В принципі, як і більшість людей у залі. Ніхто з них раніше не бачив Мейкона Рейвенвуда вживу.

— Перепрошую, сер. І не знаю, ким ви себе вважаєте, але ви перериваєте процес слухання. І з собаками сюди… не можна. На території школи вхід дозволено тільки для службових тварин.

— Цілком вас розумію. Так уже трапилося, що Мовчун Редлі — мій собака-поводир.

Я не міг стримати усміх. По суті, це була правда. Мовчун струсив краплі зі свого масивного тіла, умивши ними усіх неподалік проходу.

— Що ж, містере?..

— Рейвенвуд. Мейкон Рейвенвуд.

Лавки знову охнули і почали пошепки передавати одна від одної своє здивування. Всі чекали на цю подію від початку часів; можна було відчути, як у залі розпалюється атмосфера і спектакль набуває ще цікавіших поворотів сюжету. А у Гатліні ніщо не любили більше за спектакль.

— Шановні леді та джентльмени нашого міста, як нарешті приємно з вами всіма зустрітися! Ввіряю вашій увазі мою дорогу подругу і просто гарну жінку доктора Ашкрофт. Вона люб’язно зголосилася скласти мені сьогодні компанію, адже я це місто знаю недосконало.

Маріан помахала рукою.

— Ще раз перепрошую за запізнення і прошу вас продовжувати. Певен, що ви саме збиралися спростувати всі звинувачення щодо моєї племінниці й відпустити цих дітей добре виспатися перед завтрашнім навчальним днем.

На якусь мить містер Голлінзворт мало не погодився з Мейконом, і я навіть був подумав, чи не має Рейвенвуд такого ж дару переконання, що й Ридлі. Жінка з вуликом на голові замість зачіски шепнула щось на вухо містеру Голлінзворту, і він пригадав хід своїх думок.

— Ні, сер, я збирався зробити абсолютно протилежне. Насправді звинувачення, висунуті вашій племінниці, достатньо серйозні, а нещодавні події, висвітлені у письмових свідченнях декількох свідків, не залишають нам вибору — ми повинні виключити її зі школи.

Мейкон помахав Емілі, Саванні та Шарлотті:

— Й ось це ваші свідки? Оті дівчата з кислими обличчями й бурхливою фантазією?

Місіс Сноу скочила зі стільця:

— Ви припускаєте, що моя дочка бреше?

Мейкон чарівливо, як кінозірка, посміхнувся:

— Зовсім ні, дорогенька. Я це стверджую. І певен, ви розумієте відмінність.

— Як ви смієте! — Лінкова мати кинулася на нього, як дика кішка. — Ви не маєте права приходити сюди і порушувати хід засідання!

Маріан виступила наперед і всміхнулася:

— Як сказала одна велика людина, «Будь-яка несправедливість — загроза всій справедливості». А у цій залі, місіс Лінкольн, справедливості нема.

— Не читайте нам тут свої гарвардські лекції.

Маріан згорнула парасолю:

— Не думаю, що Мартін Лютер Кінг навчався в Гарварді.

Містер Голлінзворт авторитетно мовив:

— Факти залишаються фактами. За словами свідків, міс Дюкейн увімкнула систему протипожежної безпеки, що спричинило шкільному майну збитки на кілька тисяч доларів. Також вона зіштовхнула зі сцени міс Ашер, завдавши останній тілесних ушкоджень. Лише цих підстав достатньо, щоб виключити міс Дюкейн зі школи.

Маріан голосно зітхнула, знову клацнувши парасолею.

— «Важко звільнити дурнів від їхніх улюблених пут», — вона кинула на місіс Лінкольн пронизливий погляд. — Вольтер, іще одна людина, яка не вчилася у Гарварді.

Мейкон мав абсолютно незворушний вигляд, а це ще більше всіх дратувало.

— Містере?..

— Голлінзворт.

— Містере Голлінзворт, якщо ви продовжуватимете у тому ж дусі, то накличете на себе цілковитий сором. Розумієте, відраховувати неповнолітню зі школи у славетному штаті Південної Кароліни — справа нелегальна. Освіта є обов’язковою, а отже, її вимагають скрізь. Ви не можете безпідставно відрахувати невинну дівчину зі школи. Ці дні давно минули, навіть на Півдні.

— Як я вже пояснив, містере Рейвенвуд, у нас є підстави і ми цілком правомірно збираємося виключити вашу племінницю зі школи.

Місіс Лінкольн скочила на ноги:

— Ви не можете просто так вриватися на слухання і втручатися у міські справи! Ви зі свого дому не потикалися роками! Що дає вам право судити це місто чи наших дітей?

— Ви маєте на увазі жалюгідну колекцію маріонеток, одягнутих, як… на кого це вони схожі — на єдинорогів? Пробачте вже мій поганий зір, — вказав Мейкон на «Янголів-охоронців».

— Містере Рейвенвуд, вони янголи, а не єдинороги. Хоч і не дивно, що ви не впізнали посланців Божих, оскільки у церкві я вас не бачила жодного дня.

— «Хто з вас без гріха, нехай перший той каменем кине»,[23] місіс Лінкольн, — Мейкон витримав паузу, нібито для того, щоб місіс Лінкольн встигла його зрозуміти. — Якщо ж говорити про суть вашої ремарки, то ви абсолютно праві — я багато часу провів удома, але зовсім від цього не страждав. Мушу вам зізнатися, мій дім — чарівне місце. Однак, цілком імовірно, що мені варто більше часу проводити в місті, серед вас. Щоб, ну як би це сказати, трішки все розворушити.

В очах місіс Лінкольн читався жах, а жіночки з ДАР нервово засовалися на лавках.

— Якщо Ліна не повернеться до школи Джексона, вона буде навчатися вдома. Можливо, я запрошу її двоюрідних братів чи сестер,