Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Відображення не змінилося, але Едем відчув, що скалка потеплішала. Температура зростала — певно, джин випробовував його терпіння. Пальці почало пекти, та Едем і далі вдивлявся у власне відображення. Уламок він випустив від несподіванки — якоїсь миті людські очі стали враз котячими. 

Коли Едем знову підняв дзеркало, воно вже не пекло. У гострому чотирикутнику вмістилися тільки очі джина. 

— Дякую, що з’явився, — Едем вирішив бути еталоном ввічливості. 

— Ну, це тільки частково правильно, — сказав голос із дзеркала. — У твій куций уламок не втиснешся, тому я відправив тобі тільки свої очі, голос і трохи свого незрівнянного розуму — рівно стільки, скільки на тебе й треба. 

— Що ж, я вдячний і за це. Саатчі, покажи мені договір, на якому стоїть мій відбиток. 

— Жодних проблем. 

Зіниці джина враз перетворилися на жовту течку з робочого столу Windows — очевидно, у пеклі розумілися на операційних системах. У течці виявилася ще одна, у ній — ще. З однаковим темпом вони відкривалися одна за одною, як матрьошки, і Едем вже стривожився, чи це не триватиме всю дорогу до лікарні. Зрештою, в останній теці виявився pdf-файл із Едемовим ім’ям. Почулося клацання, і в дзеркальці з’явився документ завбільшки з п’ятак. 

— Пардон, збільшу, — сказав джин. 

Мініатюрний текст у невеликому прямокутнику все наближався й наближався, поки єдина літера — Д — не зайняла всю поверхню дзеркала. 

— Перекладено на зручну вам мову, завірено нотаріусом Небесної канцелярії, представлено у зручному форматі. Гортається голосом. Щоб прочитати наступну літеру, треба вимовити: «Шановний Саатчі, покажіть мені наступну літеру». Увага, спойлер, наступна «о». Спойлер номер два: у тексті договору сорок п’ять тисяч триста двадцять шість знаків. Це без пробілів. Продовжуємо гортати? 

Автомобіль підстрибнув на лежачому поліціянті, і літера в дзеркальці затремтіла, як на пружині. Машина знову покотилася плавно, але Д ще хиталася з боку в бік. 

— Ціную твій гумор, шановний Саатчі. Ти міг би усно уточнити умови угоди? 

— Міг би, після щирих вибачень. 

Едем підніс дзеркальце до очей. 

— Я помилявся, Саатчі. Мені нічого про тебе не відомо. Я не знаю, що тебе турбує. Чи дивишся ти, як заходить сонце? Чи подобається тобі цей світ? Я не знаю, чим зайняті твої думки. Не знаю, чи був ти людиною, чи створений із вогню. Я досі не впевнений, чи ти взагалі існуєш, а все, що відбувається зі мною, — не глибокий сон, який я бачу в комі. Вибач мені, Саатчі. Ти бачиш, я щирий. 

Літеру змінила зіниця — цього разу прямокутна козяча. 

— Дай угадаю твоє запитання. Що буде, якщо ліки від ураження Мітча почнуть виробляти раніше, ніж твоє фізичне тіло перейшло б в інший світ, якби ти не уклав зі мною угоди? 

Машину занесло на крутому повороті, й Едем трохи приклався лобом до дверей. 

— Не зрозумів, що означає твоє «якби»? 

Страшна догадка почала визрівати в ньому. Він не запитував себе, а що станеться, якщо він зуміє вилікуватися від ураження Мітча? Ще вчора, віддаючи єдину пробірку дитині, Едем був певен, що контракт із джином вступить у силу тільки після його смерті. Невже це може бути не так? 

Очі Саатчі моргнули і змінили колір із полум’яного на попелястий. 

У перегородку постукали. Охоронець показав, що Едему знову дзвонять на мобільник, але, побачивши обличчя президента, знічено відвернувся. 

— Відповідаю. Це є в пункті 1.3 договору, — продовжив джин. — Твоя душа переходить із тіла до мене з того моменту, як я виконаю твою умову угоди. Якщо ліки від твоєї хвороби з’являться ось зразу, цієї миті, — це не матиме жодного значення. Згідно з умовами угоди, твій останній день — завтра. Якщо, звісно, тебе не вб’ють сьогодні. Тому постарайся цього не допустити. Ну-ну, що за кисла фізіономія? Знаю я цю емоційну нестабільність у чужому тілі. Похникай, тільки не впадай поки що в істерику. 

— Чому ти не сказав одразу? — у горлі пересохло, у скронях застукало. 

Око моргнуло. 

— А хіба тоді це мало для тебе якесь значення? Ти того вечора збирався самостійно завершити свій життєвий шлях. Я й так подарував тобі чотири дні. 

Машина сповільнила хід і спинилася. Лікарня горіла в сутінках, як запалений велетнем сотовий ліхтар. Піднявся шлагбаум, пропускаючи президентську кавалькаду на стоянку. 

— Моя черга поставити тобі запитання. Одне маленьке запитання — про плани на завтра. У тебе був час подумати. Ким ти хочеш бути завтра, в останній день? — продовжив джин, і його очі стали людськими, круглими, як у дитини, яка пізнає світ. — Не обмежуй свої фантазії. Може, власником гарему? Або малюком у люблячій родині, який не пам’ятатиме, що в нього часу — тільки до півночі? Чи, навпаки, батьком дванадцятьох дітей — от ти й пізнаєш повною мірою, що означає бути сімейною людиною. Можна піхотинцем у день спецоперації, який ввірветься зі зброєю в стан ворога, не боячись за власне життя? Ким ти хочеш стати завтра? У тебе є відповідь? 

Охоронці висипали з передньої машини й оточили автомобіль Едема. Але ніхто не поспішав відчиняти йому дверцята — чекали сигналу від колеги з президентського авто. Чекати їм довелося довше, ніж зазвичай. 

— Є, — відповів нарешті Едем. — У свій останній день я хочу бути самим собою. 

— А якби ти була акробаткою в цирку Дю Солей? 

Інара витягла ногу і прокреслила у повітрі вісімку нескінченності, оцінюючи еластичність власних м’язів. 

— Я б не дозволила батькам приходити на вистави, щоб із цирку вони не вийшли сивими. Я б ніколи не фліртувала з партнером, щоб у нього не закралася якось думка не спіймати мене. Я б залишала собі на пам’ять карту кожного міста, куди ми приїздили з гастролями, а на старості обклеїла б усю свою квартиру цими картами як шпалерами. І в хвилини самотності вони нагадували б мені, що замість власної сім’ї я отримала цілий світ. 

Едем був вражений практичністю її суджень. 

— Тепер моя черга. Якби ти був іменним партнером у «Бейкер Маккензі»? 

Едем занурив долоню в теплий пісок. Думати про таке було приємно. 

— Це означало б, що я прославив прізвище своїх батьків. Це найменше, що я міг би для них зробити за їхнє рішення, ухвалене одного разу в тісному дитячому притулку. 

Вони лежали на одному покривалі, спостерігаючи, як сонячний диск у червоному мареві торкається желейного моря, і грали в «А якщо?» Хвилі лоскотали їхні