Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    - Тітонько Квітко, - сказала Фані, - ви не дивилися, чи пані Анастасія була у своєму кабінеті в четвер?

    - Вибач, я дивилася інше.

    - Свої улюблені фільми? – Не повірила своїм вухам молода пані Сміт.

    - Так, - потупилася старенька. – Але, що мені залишається, якщо я вже стара. Ти мене не зрозумієш, бо – молода, і сама приймаєш активну участь у таких фільмах.

     Судячи зі звуку, пан Кестрел уронив свій телефон.

     Пані Швець була у своєму офісі, і у четвер, і у понеділок. Якщо вона якимось чином і з’являлася на трасі Київ-Одеса, або у самій Одесі, то вона була супергеройкою, що мала здібності з блискавичного переміщення у просторі, на кшталт Супермена.

     - А пан Сергій був на Одещині, - сказали дуетом молодята.

     - Але це - може бути збіг, - підсумував пан Кестрел.

     - Слухай, - сказала Фані. – А твій хаккер не взламував електронні адреси родичів небіжчиків?

     - Звичайно, що – так. Не всі адреси є у вільному доступі, але Гаррі Файв-о-Клок, дочка Трістана Плав’є, Аніт Сірк та її мама, та бухгалтер Орландо Тороса отримували листи із пропозицією зіграти у парі щоб забезпечити довге життя своїм рідним. І вони дійсно переводили певну суму грошей зі свого рахунку. У всіх суми були різні. Аніт Сірк перевела дві тисячі доларів. Що погано – номери рахунків були різні та в різних банках закордоном. Щодо небіжчика з нічного клубу, нічого сказати не можу, бо він сам був з галузі ІТ, тож добре шифрувався. Треба декілька днів для зламу.  І що ще цікавіше, той ваш футболіст був доволі близьким знайомим  вашого пана Сергія!  Було б цікаво, якби Аніт Сірк сама себе замовила, - додав він замріяно.

    - Ні, то її мамця, - сказала Фані. – Вона влаштовувала вечірки. Але чому - бухгалтер?

     - Припускаю, - сказав Павло, - у нього щось типу довіреності. Тоді можна було б вдавати, що той Орландо пропав безвісти і потихеньку виводити активи. Хоча, це лише припущення, бо я не розуміюся на законодавстві Колумбії.

     - То, що ви робитимете? – Запитав пан Кестрел.

     - Сходимо до того кафе, де востаннє приймав їжу письменник, - сказав Павло. – Раптом, щось вкаже на вбивцю.

     Фані та Павло увійшли до території кафе, на свіжому повітрі, в якому з’їв свій останній обід, нині покійний, письменник Трістан Плав’є. Хоча в центрі Києва земля – безцінна, власники примудрилися огородити територію кафе зеленим живоплотом, та тримати декілька дерев у великих горщиках. Саме за це відвідувачі і полюбляли те кафе – тут буяли зелені, а не бетонні, чи кам’яні джунглі.

     Молодята всілися за вільний столик, що стояв біля живоплоту. Коли до них підійшла офіціантка, Фані сказала:

    - Вітаю. Ми приватні детективи з агенції «Морок кохання». Нам потрібна деяка інформація, чи могли б Ви нам її надати?

    - Ми заплатимо, - повідомив, з американським акцентом, Павло.

   - Хабарів я не беру, але якщо зробите замовлення, то розмір чайових -  на ваш розсуд. Ви займаєтеся невірними чоловіками та дружинами?

    - Власне зараз, - повідомила Фані, - ми неофіційно встановлюємо причини смерті письменника Трістана Плав’є. Бо родина не задоволена. Він же ж був у цьому кафе? Ви були в той день тут?

    - Так, я працювала. На жаль, я тоді не знала хто він, бо тоді взяла б у нього автографа. Його обслуговувала моя напарниця. В нашому бізнесі плинність кадрів дуже висока. Тож, щоб допомогти мені, менеджер взяв стажерку.

    - Тобто, - уточнив Павло, - вона тут не довго працювала.

   - Лише того дня. Мабуть, їй не сподобалися наші правила, щодо парфумів. Розумієте, вона, схоже, вилила на себе ледь не пів пляшки. А у деяких клієнтів буває алергія, то нам заборонено використовувати парфуми. Але тоді була неділя, а отже більше клієнтів. Тому, менеджер дозволив їй працювати, бо душу у нас тут немає.

    - А як вона виглядала? – Запитала допитлива пані Сміт. Офіціантка задумалася.

    - Чесно, не пам’ятаю. Здається звичайна. Не товста і не худа, наче модель. Це я б запам’ятала. Зачіска, здається, звичайна. Але у мене погана пам'ять на обличчя.

   - А голос? Який у неї був голос? – Запитала Фані. Офіціантка задумалася:

   - Здається низький. Я точно не скажу, але точно не фальцет. І вона так дивно розмовляла. Може, я помиляюся, але я не здивуюся, якщо вона з заходу України. А зараз вибачте, маю передати ваше замовлення на кухню.

    - Парфуми, - задумливо мовив Павло.

    - Вероніка про це казала, - нагадала дружина.

    - Я пам’ятаю. В мене тоді ще промайнула якась думка, але вона так блискавично щезла…акцент. У неї був не місцевий акцент, - сказав пан Сміт.

    - Не знаю, як у вас в США, а у нас в різних регіонах різні вимови, але від того, ми не перестаємо бути українцями, - манірно сказала Фані.

    - Кохана, - сказав Павло, щось видивляючись у своєму мобільному. – Я трохи відійду. Мені терміново потрібно зателефонувати сестрі, а тут поганий зв'язок. Спробую піймати деінде.