Читати книгу - "Серце дракона, Валентина Бродська"

Ян схопив мертвого Петера за чуприну і відкинув від Лоли.

- Ти як? - стурбовано запитав він, оглядаючи шию дівчини зі слідами від пальців.

- Нормально, - прохрипіла та, тремтячи від пережитого, - якось буду. Дякую, що врятував. Мені треба в щось одягтися. 

Дівчина судомно намагалася прикритися ковдрою.

- Зараз, щось знайду!

Ян в кутку кімнати побачив скриню з одягом, відкрив і почав діставати звідти жіночі кофти та спідниці і кидати на ліжко, де сиділа Лола.

- Досить-досить, можеш вийти? Я одягнуся, - попрохала Лола.

- Так, звісно, я буду за дверима.

Як тільки Ян вийшов, дівчина кинулася до Петера і почала перевіряти його кишені.

- Де ж ти його сховав, тварюко! - бурмотіла вона.

Розстібнувши на чоловікові сорочку, вона нарешті помітила те, що шукала. Це був древній амулет "Око дракона", що належав її батькові. Артефакт не тільки захищав від будь-якого ментального впливу, але й сповіщав свого власника, що на нього була здійснена атака.

Лола акуратно зняла коштовність і почепила собі на шию. Вона швидко одяглася в чужі речі, взяла каганець і вийшла з кімнати. В сінях лежало два небіжчики.

Ян, що чекав на неї, знітився:

- Вибач, що тобі прийшлося це пережити і за безлад вибач!

- Тобі немає за що вибачатися, де всі? - запитала і покосилася  на небіжчиків.

- Мак прийшов на виручку, зачистив в хаті і пішов в льох по Блерісів, а я, звільнившись, побіг до тебе. Там ще Маніжа сидить зв'язана.

- А Борг, він мав повернутися! - схвильовано прохрепіла Лола.

- Думаю, що вже не повернеться. Ходімо, звільнимо дівчину.