Читати книгу - "Бунтівник та аристократка, Крістіна Логоша"

- Ні. Ми йдемо правильно. У мене чудова пам'ять, я бував тут неодноразово.

І, як на зло, Ерік вивів Клару на галявину, де стояла кам'яна арка. Жінка до останнього сподівалася, що захисний купол, що оточує Ясний Утьос, не пустить їх на територію, але, на жаль, з від'їздом Крістофа та Ів бар'єр було знято.

- Ось вона ця арка. Я бачив, як Крістоф виходив із неї. Мабуть, там є джерело його сили.

Клара розповіла Еріку і про те, як потрапити усередину. Але, побоюючись, що перевертень може натворити щось жахливе, вона попередила, що покаже, як увійти, лише за особистої присутності. Та й не могла вона залишити мага без нагляду, адже вони тепер спільники, які домовилися розділити Ів і Крістофа і поділити їх між собою. Вона все ще вірила, що їй вдасться отримати його кохання.

- Що тепер? - запитав Ерік.

Клара сумнівалася: вона розуміла, що робить неправильно, але примарна надія підштовхувала її на темний бік.

— Треба торкнутися порожнього простору свіжою кров'ю. Я не знаю, як це працює, Крістоф лише раз мене сюди приводив.

Гучне виття долинало звідкись зовсім близько.

- Що це? — спитав він Клару.

- Не знаю. Я була тільки біля входу. Звірів, які можуть там мешкати, Крістоф мені не показував.

Нова хвиля звірячого плачу примушувала завмерти серце, але цього разу за ним почувся рикаючий, не схожий на людський голос:

- Проходьте. Я на вас давно чекаю.

Злякавшись, мандрівники переглянулись. Але Ерік схопив гострий камінь, розкроїв долоню його гострим кінцем і підніс руку до арки.

Прохід відкрився.

Яскраве світло вдарило в очі, а голос вимогливо і нетерпляче підганяв:

- Сміливіше. Нам є що обговорити.

Переглянувшись, Ерік та Клара увійшли...

                                                                ***

Надвечір ми повернулися до Ясного Утьоса. Мене потішила відсутність захисного бар'єру. Все-таки помалу довіра між нами зростала. Великою несподіванкою стала знахідка печатки — каменю з мого сну. Залишилося лише зрозуміти, як провести ритуал вигнання Морока.

Я дивилася на свого чоловіка вже іншими очима. Ми обидва люди із складними характерами, між нами споруджено величезну кількість перепон, завдяки яким ми не мали бути разом. Але, незважаючи на це, ми разом.

Крістоф ходив навколо печатки. Після того, як її дістали з-під підлоги, історичну знахідку перенесли до малої зали, де стояло піаніно. Альберт ходив за ним крок у крок. Вони про щось розмовляли, а я дивилася на ту саму картину з  аристократичною родиною. Мені щиро захотілося бути на місці цієї фрау, і щоб поряд зі мною опинився Крістоф. І діти, щоб наповнювали шумом наш будинок.

Стало сумно. Якщо не позбавитися Морока найближчим часом, наше щастя розвалиться, як картковий будинок від сильного вітру. А я не могла цього допустити.

— Я залишу вас, — кинула я спантеличеним чоловікам і вийшла надвір.

Я неквапливо йшла далі від Ясного Утьоса.

— Ти знову збігаєш? - здивувалася Маріса. - Я думала, у тебе з Крістофом все змінилося.

— Все змінилося, Марісо. Тому я йду до лісу. Я хочу знайти Ясну, щоб вона розповіла, як запустити цей камінь і зробити так, щоб Морок не забрав із собою Крістофа.

— Ти думаєш, що її так легко знайти?

- Не знаю. Але просто так сидіти, склавши руки, я не збираюся. Тим більше, від безневинної прогулянки нічого не зміниться.

- Гаразд. І куди підемо її шукати?

— Прогуляємось до воріт. Там я її бачила востаннє.

— Як скажеш, — а потім тихенько додала, — через погану голову і хвосту немає спокою.

- Марісо!

- А що я? Я мовчу.

Вже густішав сутінки, але я була впевнена, що навіть уночі зможу знайти дорогу назад.

- Ясна! — покликала, але відповіді не було. Навіть Морок мовчав.

— Навряд чи вона сидить у лісі і чекає, що ти її зватимеш.

— Я мала спробувати. Десь вона є.

— Треба повертатися, а то Крістоф тебе шукатиме.

Здаватися не хотілося, але в словах Маріси був сенс. Вдалині почулося шум кроків — хтось наближався до мене. В надії побачити Ясну я дивилася туди, звідки чулося хрускіт гілок.

— Знову гуляєш одна, синюкрова?

Я на мить застигла від жаху, побачивши Еріка.

— Вже збиралася йти.

— У мене твоя річ.

На його долоні лежала каблучка. Та саме, яке мені подарував Крістоф і яке я обіцяла зберігати.

- Звідки воно у тебе?

— Ти ж сказала, що орні в тебе вкрала каблучку. А в мене чуйний нюх, особливо на речі, які так солодко пахнуть.

Від його останньої фрази почало злегка нудити.