Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 86

Залишатися в цьому будинку більше не було жодного бажання, тому я негайно вирушила на вихід.

- Куди ви? – крикнула навздогін здивована економка, що весь цей час йшла за мною і спостерігала із задоволеним виглядом нашу зустріч із колишньою коханкою.

– Додому! - махнула їй, навіть не обернувшись, і відчинила вхідні двері.

На моє щастя, сторожі, що охороняли, не звернули на мене ніякої уваги. Отже, наказу про те, щоб мене не випускали – не було. Вже добре, шанси на благополучний результат поки що є.

Недовго думаючи, побігла до будинку лікаря. Уявляю, як Дракон розсердиться, коли не знайде мене в себе. Тільки я хіба давала згоду ставати його коханкою. Повеселились і буде.

Мені відверто начхати на все, що про мене подумають у цьому світі. Нині моє життя в небезпеці. Принц не такий душка, щоб пробачити зраду та вбивство. А якщо навіть мені вдасться викрутитися з цієї колотнечі, той факт, що я з іншого світу все одно не залишає мені шансу на щасливе життя з ним.

Я майже добігла до особняка лікаря, як мені назустріч вискочила Мірана.

- Пані! - вигукнула вона радісно і кинулася обійматися.

- Що ти тут робиш? - запитала я ошелешено, оглядаючись на всі боки.

Перестали мені подобається збіги.

– Я так за вас турбувалася! - промовила вона, і, підхопивши мене під руку, повела швидко до будинку, на ходу продовжуючи розмову. - Стільки чуток ходить різних. Краще вам деякий час ніде не показуватись. Нині у палаці дуже неспокійно.

- Що відбувається? - потягла її за рукав, щоб зупинити.- Чому мені краще не з'являтися?

- Кажуть, що розкрили змову проти імператорської сім'ї, - сказала Мирана потойбічним пошепком. - І що ви можете бути в ньому замішані?

– Що? - вигукнула надто голосно, мене ніби відром холодної води обкотили.

- Тсссс, - дівчина приклала палець до рота і завела до хати. – Нам краще поговорити у вашій кімнаті.

Як тільки ми увійшли всередину, я розгорнула її обличчям до себе і вимогливо заявила:

- Розповідай!

- Так от, - заговорила дівчина так само пошепки. - Учора на імператорську родину було скоєно замах. І оскільки нападаюча тварюка вас не зачепила, імператор наказав у терміновому порядку вас допитати. Знаєте, що це означає?

По її очах було видно, що нічого хорошого, і подальші слова це підтвердили.

- Це означає, що вас катували б, доки ви не зізналися у всіх смертних гріхах, — видала Мірана, витріщивши очі для переконливості. - Але принци просто на раді за вас заступилися.

- Принци? - Перепитала я, зсередини мене почало бити нервове тремтіння.

- Так, обоє старших принца. Тільки імператор був у такому гніві, що дав їм лише день, щоб розібратися в замаху. І все б нічого, якби принц Асгард не послухався правителя і не потягнув вас до свого дому. Тепер він впав у немилість. Кажуть, що, можливо, він причетний до заколоту!

«Який жах! Стільки всього сталося, доки я валялася в ліжку. Виходить Дракон поїхав, щоб виконати наказ. І, якщо він далі мене захищатиме, його самого можуть звинуватити? Що коїться у цьому проклятому королівстві?»

- Тому слухайте мене, - продовжила служниця. – На кухні завжди найшвидше дізнаються про події.Я все розвідаю і вам повідомлю, а поки що нікуди не виходьте. Тут буде найбезпечніше.

- А де батько? - запитала її з тривогою.

Якщо розкриють справжню змову, його першого заарештують.

- Він у себе в лікарні, - трохи здивовано відповіла дівчина і додала повчально. – Вам зараз про себе треба думати.

- Міране, я схожу до батька, - не звернула уваги на її слова і зібралася на вихід.

- Ні! - перекрила вона мені дорогу, бачачи, що я і не думаю її слухати, продовжила. - Вам не можна туди! До чого ж ви вперта. Тепер краще сховатися.

- Я не маю часу ховатися, - видала їй і, відштовхнувши, пройшла до дверей.

- Як? І не пообідаєте? - крикнула мені вслід дівчина.

Обернулася і, подивившись на її розгублене обличчя, мимоволі посміхнулася.

- Ти накривай на стіл, я швидко збігаю і повернусь.

До лікарні я справді бігла, не розбираючи дороги. Нападів більше не боялася, нема кому. Усі істоти, що викликала моя попередниця, вже знищено.

Лікаря знайшла у лабораторії. Побачивши мене, він ні краплі не здивувався, і навіть, як виявилося, припускав, що я до нього прийду.

- Я на вас чекав, - заговорив він, тільки я переступила поріг лабораторії, де той розташувався.

- Вам треба йти! - заявила я, задихаючись від швидкого бігу і тримаючись за бік. – Скоро вони дізнаються про все, що наробила ваша дочка…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно