Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Ми знову попрямували до дверей, але перед тим, як остаточно піти, почули голос матері.

— Вона зробить тебе лише вразливішим.

Те, що сталося в коридорі, коли ми переступили поріг кімнати, мені згадувалося важко. Спершу на нас напали якісь люди. Деміан швидко їх відкинув убік, і тут же наспіли «його найманці», які відволікали всіх, поки ми покидали цей маскарад. Здавалося, що цей бал просто кишив найманцями. На першому поверсі була якась облава. І, здається, мій батько мав рацію щодо королівських шукачів. Деміан вивів нас через запасний вихід. Наша карета швидко рушила з місця, несучи нас геть від злощасного місця.

Я не помітила, що сльози котилися по щоках, аж поки чоловік не схопив мене і не посадив до себе на коліна, ніжно витираючи пальцями мої щоки.

— Вони... вб'ють їх? Ти наказав їх…

— Ні. Мені начхати, що з ними буде, жодних указів я не віддавав, - запевнив мене Деміан.

— Я нічого не розумію… моя мати і є та кохана Хаоса? Це просто немислимо!

— Знаю, — міцніше обіймаючи мене, прошепотів чоловік.

— І виходить, Тулай – мій брат? І він – король? І весь цей час ним і був?

— Так, Торі, так і є.

— А хто ж мій батько? – з мене тепер сипалися питання, які я не встигла поставити своїм батькам.

— Не знаю, але слава всім всевишнім, не Хаос, - якось важко зітхнув Деміан.

— Але що тепер нам робити? Може, справді мені треба було піти з батьками та сховатися? Мене шукатимуть, Деміане…

— Я їм не довіряю. І ти не повинна. Хіба ти ще не зрозуміла, хто твоя мати? І що вона зробила?

— Повір, мені поки що мало що зрозуміло, — стомлено похитала я головою. – На даний момент я почуваюся… просто неживою річчю, яку намагаються використати кожен у своїх цілях. А те, що я – цілком собі жива людина, зі своїми мріями, почуттями, життям – усіх просто мало турбує. Точніше сказати, зовсім не хвилює. На карту поставлений мир, і це найголовніше для всіх. Зараз мені здається, що мої батьки мали рацію. Не буде мене – не буде сили, щоб покликати Хаос, відкрити портал і запечатати його. Не загине Тулай, не загинеш ти!

Я нервово засміялася.

— Ті люди, зі світу Хаосу, які намагалися мене вбити… вони одні розуміють правильність свого рішення.

— Заткнися, Торі!

Деміан пересадив мене на сидіння і замовк. Залишок шляху до будинку кожен із нас зберігав мовчання.

Коли ми ввійшли до будинку, всі спали і було тихо. Мені так хотілося про все забути! Мені потрібен був він… Деміан, поряд зі мною, мені потрібні були його обійми та запевнення, що все буде добре. Але він навіть не провів мене до спальні. Сказав, що йому потрібно терміново попрацювати в кабінеті.

Мені стало прикро. Сльози обпалили очі, але я лише кивнула і попрямувала до сходів.

     — Торі!

Я зупинилася, але не обернулася. Мене почала долати злість, але я не знала: це зараз у мені каже втома чи просто емоції від пережитого дня.

Я відчула його наближення, відчула, як його рука торкнулася мого ліктя. Він розгорнув мене до себе і придивився до моїх очей. Він дивився так довго, що я не могла його зрозуміти. Навіть злість пройшла, раптом змінившись тривогою.

Він поцілував мене так несамовито, так жадібно й неквапливо. Немов… смакував мої губ, як дороге вино, намагаючись не вгамувати спрагу, а саме… запам'ятати його смак.

— Я люблю тебе, Торі. Я скоро прийду до тебе, кохана.

Я заснула так і не дочекавшись його. Вранці я прокинулася з тривогою в душі і подумала, що вся справа у вчорашній зустрічі з батьками. Повернула голову, очікуючи побачити пом'яту поруч подушку, але… Деміан не приходив.

Я різко підвелася, і помітила на подушці маленький лист. Тремтячою рукою я взяла його і піднесла до очей.

«Пробач мені, Вікторіє».

Пробач? І все? Що це означає?