Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Спокійно, малий, — заспокоїла я лисеня, підхопивши його на руки. Його тепле тільце було напружене, але після кількох погладжувань він заспокоївся.

— Привіт, Магнусе, — сказала я, усміхаючись. — Дякую за квіти, вони були прекрасні. Жаль, що не вічні. Мені було дуже шкода їх викидати, коли вони зів’яли.

Його усмішка стала ще ширшою.

— Це дрібниці, — відповів він м’яким голосом. — Я даруватиму тобі квіти хоч кожного дня, якщо це приносить тобі радість.

Ці слова прозвучали настільки щиро, що я не змогла стримати легкого трепету.

— Ти зараз вільна? Я б хотів запросити тебе на вечерю в ресторан «Магічний Ліс», — запропонував він, показуючи рукою на заклад неподалік.

Я замислилася, але зрештою погодилася.

Ресторан «Магічний Ліс» виглядав, як частина казки: невелика будівля, обвита гірляндами світлячків, із великими вікнами, за якими виднілися затишні столики. Її фасад був оздоблений різьбленням у формі гілок і квітів, що надавали будівлі майже живого вигляду.

Зайшовши всередину, ми сіли за невеликий столик у кутку. Інтер’єр був сповнений затишку й чарівності: стіни прикрашали картини з пейзажами Аларії, а з-під стелі звисали магічні ліхтарі, схожі на зорі, що світяться м’яким золотавим сяйвом. Азар вмостився на стільці біля мене, гордо випрямивши хвіст, як справжній джентльмен. Чим і привернув увагу молодої офіціантки — відьми з коротким золотавим волоссям і доброзичливими очима.

— Можна його погладити? — запитала вона, вказуючи на лисеня.

Я кивнула, і вона з ніжністю провела рукою по його спині. Азар гордо підняв хвіст, ніби демонструючи, що йому подобається увага.

— Тобі тут подобається? — запитав чаклун, посміхаючись.

— Дуже, — відповіла я, пробігаючи поглядом по рядках меню. — Це місце якесь… магічне.

— Знаєш, цей ресторан є одним із небагатьох у Аларії, де зберегли старовинні рецепти. Наприклад, тут подають суп із сріблястого кропу — його смак неможливо забути.

Я підняла очі й усміхнулася:

— Тоді, мабуть, варто спробувати. Хоча я все ще вагаюся між пирогом із мірабілісу й запеченим овочевим корінням.

Меню було сповнене незвичайних страв: «Салат із зоряного листя», «Суп із сріблястого кропу», «Пиріг із коренів мірабілісу». Я вибрала пиріг і чай із лавандою, а Магнус замовив запечене філе драконової риби.

Замовлення принесли, і ми ще довго розмовляли, сміялися й обговорювали всілякі дрібниці. Його компанія була легкою й приємною, і я відчувала, що ми можемо розмовляти годинами.

— Розкажи мені про Азара. Він не схожий на звичайного лиса.

Я погладила лисеня, яке вже задрімало на стільці поруч.

— Знайшла його в лісі. Він був самотній, і я просто не змогла залишити його там. А тепер ми майже нерозлучні.

Магнус кивнув, його погляд став серйознішим:

— Це багато говорить про тебе. Ти вмієш дбати про тих, хто цього потребує.

Я усміхнулася, намагаючись приховати легке збентеження:

— А що про тебе? Ти часто подорожуєш, але де ти себе почуваєш вдома?

— Важке запитання, — зізнався він, задумливо притримуючи підборіддя рукою. — Напевно, там, де є люди, які мені небайдужі.

— То значить, ти шукаєш дім у своїх подорожах?

— Можливо. Але зараз я думаю, що цікавіше було б дізнатися, чи відчуваєш ти себе вдома в Ральтені?

Це питання змусило мене задуматися.

— Інколи так, інколи ні, — відповіла я. — Я все ще звикаю до цього світу, але є моменти, коли здається, що я тут уже давно.

Він нахилився трохи ближче, його голос став тихішим:

— Я думаю, що з такою посмішкою, ти підкориш цей світ.

Я ледь не засміялася від його слова "підкориш", але його погляд був таким щирим, що я тільки злегка кивнула. Хоча це все було занадто.

— Якщо вже говоримо про магію, то що особливого в тому, що ти продаєш? — поцікавилася я, вирішивши змінити тему.

Магнус трохи відкинувся назад і з легкою усмішкою відповів:

— Рідкісні артефакти, невідомі рослини, іноді навіть рецепти старовинних зіль. Усе, що може бути корисним або просто цікавим.

— Значить, ти шукач пригод?

— Можливо. А ти — одна з них, — сказав він, і в його очах заграла іскра.

Замовлення принесли, і ми ще довго розмовляли, сміялися й обговорювали всілякі дрібниці. Його компанія була легкою й приємною, і я відчувала, що ми можемо так сидіти годинами.

Ми говорили про буденні речі: про його подорожі, магазин, де він продає рідкісні й дивовижні речі, знайдені в інших містах Аларії. Розмова була легкою й приємною, і я все більше відчувала, що Магнус знає, як створити атмосферу довіри.

Коли ми вийшли з ресторану, вечірній Ральтен виглядав зачаровано: магічні ліхтарі розсипали м’яке світло, а вулиця наповнилася легким ароматом квітів і теплого вечірнього повітря. Магнус ішов поруч, його постава залишалася такою ж впевненою, а в очах загравала тепла іскра, яка здавалася більш особистою, ніж раніше.