Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Як тільки я зайшла в магазин, дверний дзвіночок ніжно продзвенів, і я одразу побачила Офелію. Вона стояла біля прилавка й неприховано фліртувала з Кассандром. Її русе волосся, зібране в пишний хвіст, ловило світло, а посмішка, як завжди, була чарівною і трохи хитрою. Поруч із нею стояла ще одна дівчина, яка нагадувала молодшу версію Офелії. Її волосся було світлішим, ближче до медового, і спадало великими хвилями. По зовнішності я одразу зрозуміла, що це сестра Офелії — Трінна. Вона мала тонкі риси обличчя, великі, виразні блакитні очі та ямочки на щоках, які робили її схожою на ляльку.

Трінна дивилася на Кассандра з тим самим захопленням, що і Офелія. Її погляд був сповнений щирого захвату, і я не могла не посміхнутися цьому видовищу.

— Корі, люба, привіт! — Офелія помахала мені рукою. Її голос був мелодійним, ніби спів жайворонка. — Пам’ятаєш, я розповідала тобі про свою сестру?

— Я Трінна, — привіталася молода відьма, квапливо підбігаючи до мене, і раптом обійняла так міцно, що я мало не випустила кошик із рук.

— Е-е, я Корделія, — ледь вимовила я, відчуваючи себе зовсім розгублено через її раптову близькість.

— Корделія? — перепитала Трінна, відпустивши мене і трохи відступивши. — Яке гарне ім’я!

Настала хвилина незручного мовчання, і я помітила, як Кассандр ледь помітно підняв брову, ніби спостерігаючи за театральною сценою.

— Ну то ще зустрінемося, Корі, маю багато роботи, — проспівала Офелія, обернувшись до Кассандра.

— Ага, — прошепотіла я, намагаючись не виказати посмішку. Офелія ніяк не могла залишити Кассандра в спокої.

— Підемо завтра дівчачою компанією в Котельню? — запитала Трінна на прощання, її очі блищали від ентузіазму.

Я дружелюбно кивнула, і коли дверний дзвіночок знову продзвенів, я повернулася до Кассандра.

— Знаєш, Офелія нещодавно запитала мене, чи ти самотній, — сказала я, складаючи руки на грудях. — Я відповіла, що ти більше суворий, ніж самотній. Може, я щось переплутала?

Кассандр хмикнув, не піднімаючи очей від паперів.

— Ти завжди щось плутаєш. Але цього разу навіть звучить майже правдиво.

Я пішла до прилавка, а Азар побіг слідом, весело махаючи хвостом.

— Ти знову взяла цей пухнастий клубок із собою? — невдоволено запитав чаклун, покосившись на лисеня.

Я закотила очі й показала Кассандру рослину, яку Азар знайшов у Долині. Стебло було темно-зеленим, із невеликими сріблястими прожилками, а на його кінці висів білосніжний пуп’янок, немов створений із найтоншого шовку.

Кассандр завмер, крутячи стебло в руках.

— Не може бути, — промовив він нарешті, і його голос звучав так, ніби він не вірив власним очам. — Цю рослину називають Загубленою ілією. Вона надзвичайно рідкісна й дуже дієва в настоянках. Допомагає від серйозних хвороб серця.

— Ну то попроси в Азара вибачення, — я склала руки на грудях, намагаючись виглядати якомога серйозніше.

— Це просто співпадіння, — пробурмотів чаклун, але в його голосі було щось таке, що видавало захоплення. Він не переставав дивитися на рослину, ніби перед ним була якась неймовірна реліквія.

Якби ми припинили сперечатися, це був би кінець світу. Але, на щастя, я завжди знайду, за що його дорікнути.

Поки я сміялася із ситуації, до крамниці зайшли дві відьми середнього віку. Вони були одягнені в прості темні мантії, але їхні очі світилися доброзичливістю.

— Постав, будь ласка, все на свої місця, коли зачинятимеш магазин, — попросив Касс, беручи портфель і збираючись додому.

— Аякже, — відповіла я, злегка посміхаючись.

Я запакувала відьмам аж п’ять упаковок настійки від кашлю. Схоже, що вони серйозно готувалися до холодного сезону. Поки я проводжала їх, у мене виникло цікаве питання: "Як взагалі хворіють чаклуни й відьми? І чому настоянка від кашлю така популярна серед них?'' Я забула запитати про це в Кассандра.

Вкінці робочого дня я вийшла з магазину, насолоджуючись прохолодою вечора. Повітря пахло свіжістю після дощу, змішаною з ароматами трав, які все ще ледь відчувалися зсередини крамниці. Коли я замикала двері, раптом згадала про настійки для горла, які забула розкласти по призначенню.

— Нічого, завтра вранці Вельмор усе розкладе, — подумала я, злегка знизавши плечима.

На вулиці панувала приємна тиша, яку порушували лише приглушені звуки ринку на розі вулиці, де торговці складали товари й закривали шатри. Магія Аларії навіть у таких дрібницях здавалася чарівною.

Проходячи повз магазин «У Офелії», я побачила, що він уже зачинений. У світлі ліхтарів я помітила Магнуса, який стояв на іншому боці вулиці. Його постать привернула увагу: високий, у темному піджаку, що підкреслював його атлетичну статуру, із бездоганно укладеним каштановим волоссям. Усмішка, що заграла на губах, коли він помітив мене, була сповнена чарівності.

— Корделія, яка приємна зустріч, — промовив він, підходячи ближче.

Азар, який слідував за мною, несподівано зупинився й зашипів на незнайомця, його хутро злегка наїжачилося.