Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

— Знаєш, Корделія, ти відрізняєшся від усіх, кого я зустрічав, — раптом сказав він, подивившись на мене. Його голос був низьким, але теплим, як м’який шовк.

— Це ти зараз говориш як торговець, який хоче продати мені щось дуже дороге? — запитала я, намагаючись замаскувати збентеження жартом.

Він зупинився й повернувся до мене, його погляд став більш проникливим.

— Ні, — відповів він, його посмішка була легкою, але погляд — серйозним. — Ти мене цікавиш. Не важливо, що ти людина. Я не часто зустрічаю відьом, які мають у собі стільки вогню, але при цьому можуть бути такими загадковими.

Я на мить затримала погляд на його обличчі, намагаючись зрозуміти, чи він справді говорить щиро, чи це черговий комплімент, до яких він, напевно, звик.

— Це звучить красиво, Магнусе, — сказала я, усміхнувшись. — Але я думаю, ти перебільшуєш.

— Ні, — тихо сказав він, злегка нахиливши голову. — Я кажу правду.

Ми продовжили йти, і Азар, який дрімав у мене на руках, спокійно ворушив хвостом, ніби й він відчував затишок цього моменту.

Коли ми дійшли до кінця Пряної вулиці, Магнус зупинився. Його постава трохи змінилася, стала менш стриманою, а погляд — глибшим.

— Дякую за вечір, Корделія, — промовив він, і його голос звучав тепліше, ніж зазвичай.

Я відчула, як мій пульс трохи пришвидшився.

— І тобі дякую, — відповіла я, посміхнувшись, хоча в голосі прозвучала легка нота невпевненості.

Магнус повільно нахилився ближче. Я відчула його аромат — пудровий гортензії й солодкої орхідеї, з ледь помітною пряністю, яка огортала мене, наче жарка хвиля. Його очі, темно-карі, зустріли мої, і в них було щось, що змусило мене затримати подих.

Коли його губи наблизилися майже впритул, я ледь відступила назад, намагаючись зібрати думки. Моє серце калатало, а погляд чаклуна наповнився легким здивуванням, змішаним із розумінням.

— Вибач, Магнусе, — сказала я тихо, відвівши погляд. — Іншим разом. Я все ж думаю, що повинна пізнати  тебе краще.

Його обличчя розслабилося, і на губах з’явилася легка посмішка.

— Я чекатиму, скільки потрібно, — відповів він, і в голосі було стільки ніжності, що я на мить пожалкувала про свій крок назад.

Ми усміхнулися одне одному, і я пішла додому. Азар тихо сопів на руках, а мої думки кружляли навколо цього вечора. Магнус подобався мені, але він явно поспішав.

Сутінки огортали двір Кассандра, наш двір, освітлений м’яким сяйвом магічних вогнів. Коли я підійшла ближче до будинку, то побачила ще ряд нових посаджених рослин. Квіти не цвіли, бо був не сезон, але їхні форми й листя нагадували піони й тюльпани. І в мене раптово потепліло на серці.