read-books.club » Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

338
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 85 86 87 ... 129
Перейти на сторінку:
пізніше, пригадуючи події тієї жахливої Страсної п’ятниці минулого року, він згадав деталі.

Ці формули були такими моторошними, а він настільки часто на них натрапляв, що, перш ніж сам це усвідомив, уже пошепки їх бубонів, копирсаючись у завалах рукописів. Проте в певний момент йому здалося, що він набрав уже чи не більше паперів, аніж зможе продуктивно опрацювати, тож вирішив більше нічого тут не оглядати, аж поки приведе всюди всіх психіатрів-скептиків гуртом — цього разу для ґрунтовного та систематичного огляду. Він усе ще мав знайти таємну лабораторію, тож, зоставивши валізу в освітленій кімнаті, він знову вийшов у смердючий чорний коридор, від стін якого безнастанно відлунювало тоскне і жахливе скімлення.

Наступні кілька кімнат, до яких він спробував зайти, були порожні або ж заставлені лише трухлявими ящиками та зловісними свинцевими домовинами, проте саме вони вразили доктора розмахом первісних експериментів Джозефа Кервена. Він подумав про безслідно пощезлих рабів та моряків, про спаплюжені могили в усіх куточках земної кулі та про видовище, яке, мабуть, відкрилося очам учасників давнього рейду, а тоді вирішив більше про це не думати. Праворуч від нього виросли високі кам’яні сходи, і Віллетт вирішив, що вони, певно, вели до якоїсь зі службових будов Кервена — можливо, до відомого кам’яного громаддя з високими вікнами-бійницями — за умови, що він спустився східцями, які колись починалися в будівлі гостроверхої ферми. Зненацька стіни перед ним мовби розійшлися, а сморід та виття стали нестерпними. Віллетт вийшов у просторе приміщення, таке велике, що промінь ліхтарика не сягав його протилежного кінця, лише де‑не-де височіли дебелі колони, підтримуючи склепінчасту стелю.

За якийсь час він підійшов до колон, що стояли колом, на кшталт монолітів Стоунгенджа, посеред яких на постаменті, до якого вели три сходинки, височів різьблений вівтар; і вівтар той був покритий такою вигадливою та незвичною різьбою, що Віллетт підійшов ближче, щоб оглянути візерунки у світлі електричного ліхтаря. Але, щойно розгледівши зображене, він відсахнувся, тремтячи з голови до п’ят, і не став роздивлятися темні плями, якими було вкрито верхню плиту і які тоненькими цівками застигли на бічних стінках вівтаря. Потім він помітив протилежну стіну і рушив уздовж неї — вона вигиналася величезним колом, яке де‑не-де розривалося чорними прямокутниками дверей і було всіяне безліччю порожніх камер за залізними ґратами, в яких лежали залізні кайдани для рук і ніг, вбиті у камінь мурування задньої стіни. Камери були порожні, але жахливі запахи і мерзенні стогони нікуди не поділися — навпаки, вони ставали ще настирнішими, іноді переплітаючись з іншими звуками, схожими на удари по чомусь вологому.

3

Тепер уже вся увага Віллетта буда прикута до того жахливого смороду і моторошному ґвалту. У величній залі з колонами вони відчувалися чіткіше, ніж деінде, проте навіть у цьому глибинному світі підземних таємниць здавалося, що звуки й запахи линуть звідкись знизу. Перш ніж серед темних відгалужень шукати сходи, які б вели ще глибше під землю, доктор посвітив ліхтариком на мощену каменем підлогу. Плити лежали нещільно, і поміж ними з різними інтервалами розташовувалися однакові камені, безладно подірявлені дрібними отворами, а в одному місці на підлозі валялася недбало покинута драбина. Хоч як дивно, та саме від цієї драбини найдужче відгонило тим гидким смородом, яким, здавалося, просякло все навколо. Поки Віллетт отак проходжувався кімнатою, він збагнув, що і сморід, і звук найдужче відчуваються саме біля тих ніздрюватих плит, тож це можуть бути якісь люки, за якими ховаються проходи до ще глибших надр жаху. Присівши біля однієї з них, він спробував її підняти і виявив, що, доклавши величезних зусиль, таки зможе її трохи підважити. У відповідь на його спроби звуки знизу стали гучнішими, а сам доктор, піднімаючи важку каменюку, тремтів усім тілом. З глибин вирвався невимовний сморід, і Вілетт, відкинувши плиту і спрямувавши промінь ліхтарика у зяючу моторошною чорнотою діру, відчув, як небезпечно запаморочилася його голова.

Якщо Віллетт сподівався побачити тут сходи, якими можна буде спуститися просто в безодню всеохопної мерзоти, його спіткало розчарування; у хвилях пекельного смороду та надламного вищання він бачив лише обкладене цеглою жерло колодязя, діаметром приблизно півярда, всередині ж не було не те що драбини, але й взагалі нічого, придатного для спуску. Коли він присвітив униз, виття раптом урвалось, поступившись місцем якимсь жахливим схлипуванням, яким акомпанувало шкряботіння і хлюпаючі удари. Дослідник здригнувся, остерігаючись навіть припускати, що за бридка химородина може чаїтися в тій прірві, проте зібрав-таки волю в кулак і зазирнув до грубо обтесаної шахти колодязя: він улігся долілиць і опустив ліхтарик на всю довжину руки, щоб розгледіти те, що там, унизу. Якусь мить він не міг розібрати нічого, окрім слизьких, замшілих цегляних стін, які спускалися вниз, в гущавину майже відчутних на дотик гидомирних міазмів і відразливого шалу; а тоді побачив, як на глибині двадцяти-двадцяти п’яти футів дном вузької шахти незграбно і оскаженіло вистрибує щось темне. Ліхтар затремтів у руці Віллетта, але він змусив себе знову глянути униз і побачив, що, либонь, ця істота ув’язнена у темряві цього неприродного колодязя; молодий Ворд залишив його там конати з голоду ще кілька місяців тому, коли лікарі забрали його з дому, — ба більше, та істота, вочевидь, була тільки однією з багатьох, кинутих до однакових камер під важкими поточеними дірками плитами, які щільно прилягали до підлоги великої обмурованої печери. Хай би що то були за істоти, у своїх тісних камерах вони не могли навіть лягти і постійно звивалися, вищали, вистрибували, марно чекаючи всі ці тижні на свого володаря, який їх покинув напризволяще.

Проте Марин Бікнелл Віллетт пошкодував, що знову зазирнув до прірви: він був хірургом з досвідом роботи в ампутаційній палаті, але зараз це нічого не важило. Важко пояснити, як єдиний погляд на матеріальний об’єкт — об’єкт, що вписується у відомі нам виміри — може настільки приголомшити і змінити людину; можна хіба сказати, що річ тут у деяких дрібних рисах і деталях: вони наділені тим потужним символізмом, тим потужним натяком на незбагненне, який жахливим чином впливає на свідомість людини, нашіптує їй про потаємні космічні зв’язки та непізнану дійсність за межами захисних ілюзій здорового глузду. Саме такі грані істоти відкрив Віллету цей другий погляд, і він, принаймні, тієї миті, коли їх розгледів, був у настільки ж безнадійно божевільному стані, як і будь-який пацієнт шпиталю доктора Вейта. Він випустив електричний ліхтарик з руки, яка раптом ослабла і заніміла, йому було байдуже до хрускоту і скреготу зубів унизу, який звістив йому про подальшу долю ліхтарика. Він кричав і кричав, заходячись панічним фальцетом, в якому нізащо не можна було впізнати його власного голосу; не маючи сили звестися на ноги, він поповз-покотився вологими плитами долівки, під якими з десятків колодязів Тартару озвалися виснаженим виттям і плачем у відповідь на його знавіснілий крик. Він до крові обдер долоні об шорсткі, розхитані каменюки, не раз і не двічі боляче вдарявся головою об колони, які густо стриміли посеред зали, але все так

1 ... 85 86 87 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"