Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Вона ступила на кілька кроків вперед, але не наважувалася наближатися надто сильно – все ще пам’ятала ту історію з перснем – та й бинти на пальцях не давали забути. Все виглядало на те, що той ритуал якось був пов’язаний із духом – і, мабуть, не із його приборкуванням, адже та нещасна душа вже була заточена у скло. Скоріш за все, її можна було звільнити. Була би воля Айзи, вона би саме це і зробила. 

Тесей підійшов до неї. 

 – Закінчив пентаграму. Теж, до речі, бездарно зібрана. Наче намагалися скопіювати мій стиль, але без якогось базового розуміння артефакторики, рун чи хоча би здорового глузду. Про якийсь смак я взагалі мовчу. 

Айзі би образитися – вона ж і сама нічого не знала про жодну з тих речей, що перерахував Тесей. Ось тільки замість цього чомусь у ній з’явилася дивна городість – за нього, за його знання. Вона і сама не бачила, не знала, але відчувала, що Тесей міг краще; що в нього не залишилося би наполовину списаних листків, де рядки рун не мали жодного логічного початку чи кінця. Якщо вже Тесей за щось брався, він доводив справу до завершення – якою би складною та не здавалася. 

 – І для чого вона? – запитала Айза, хоча сама вже здогадувалася про відповідь. 

 – Звільнити духа. Або зв’язатися з ним. Тут якесь таке ідіотське плетіння – не розібрати… 

Некромант розчаровано зітхнув і подивився на неї. 

 – Хочеш довести все до кінця тут, чи віднесемо до горба, і там я намалюю її наново? 

Айза замислилася. З одного боку, неперевірений ритуал – це, певно, зовсім не те, що потрібно їм на додачу до цього вже непростого дня. З іншого ж… Ось щойно вона знайшла папери, які звинувачували Тесея, якщо так подумати, мало не у державній зраді. Та навіть як не дивитися на всю цю справу так радикально, його однаково могли звинуватити у досить серйозних злочинів. Навряд чи йому пробачать їх так легко, як той провал у дослідницькому центрі. 

Якщо вони принесуть духа, який незрозуміло звідки взявся, тоді до них можуть виникнути кілька зайвих запитань, на які Айза поки що не знала відповіді. Хто би?.. Кому би потрібно було так сильно насолити Тесею? 

Перш ніж відповідь – несподівано чітка – окреслилася на поверхні її думок, Айза знову відволіклася на пентаграму. 

 – Давай вже покінчимо з цим духом. 

Вона насправді переймалася не тільки про можливі запитання. Окрім того, Айзу також мучила й цікавість. Дух пробуджував монету, а це могло значити тільки одне: він належав їхньому мерцю з дванадцятого. 

Зрештою, вони прийшли сюди саме задля нього, тож мали нарешті розібратися із цим. 

Тесей після її слів кивнув і зробив крок вперед. Він і справді вже закінчив пентаграму, тож тільки ще раз зовсім трохи посунув кулю, щоб вона опинилася у самісінькому центрі, а після цього клацнув пальцями. 

Тиша панувала недовго. Варто було Тесеєві тільки відступити на якийсь крок назад, до Айзи, як куля із червоним димом піднялася вгору на рівень коліна, а потім розпалася. Айза почула тріск і вже приготувалася ховати обличчя від уламків і якось прикривати надто високого Тесея, але, на щастя, скло не розлетілося. Воно просто неймовірно рівно розкололося посередині, і так і опало – двома частинами. 

Туман натомість почав підніматися все вище, аж до рівня їхніх лиць. Він поширювався і поширювався, не втрачаючи густоти, і зовсім скоро кімната зникла; Айза вже не бачила ні столу, ні шухляди, ані пентаграми. Вона і Тесея би не бачила, але знала, що він поряд, бо той міцно тримав її за руку. Вона стояла серед червоного безкінечного простору, і щось Айзі підказувало, що це зовсім не входило у Тесеїв план. 

В наступну мить Айза вже й не відчувала його руки. Вона вже якось знала, що і стоїть вже не в льосі, хоч мить тому саме там і була. Втім, це вже не мало жодного значення. Тож Айза пішла вперед.