Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

44.2 У когось, здається, життя налагоджується! – присвистує Ед, підкрадаючись ззаду.

- Ой, я тебе благаю, яке там життя, - регоче Андрюха, що підійшов. - Бачив, як вони трималися за ручки? Як діти малі! Здається, наш друг деградує до рівня подихів під балконом коханої! Що, Славочко, повертаємось у свої райдужні п'ятнадцять? Чи не рано ти впадаєш у дитинство?

- Знаєш, Карін, - мрійливо відгукуюсь я, - колись ти закохаєшся! І ось тоді я на тебе помилуюся!

– Я? – Андрій регоче. - Та ти що?! Я це вже раз пройшов, - і переріс! На хріна мені всі ці безглузді душевні страждання? Добрий секс, щедро приправлений майстерністю дівчинки - ось що насправді потрібне справжньому чоловікові! А це все – повна хрень! Гормони та соплі!

- Ага! – жартівливо стукаю його кулаком у плече. - Ти просто не доріс до справжнього почуття, малюку!

- Пішли вже, навчений життям старий! - регоче Карін, беручи мене під лікоть. - Шиманський нас знову зараз очима вбиватиме!

* * *

- У тебе сьогодні знову заняття з професором? – я – сам спокій. І навіть терпляче чекаю, поки Лєра вийде з аудиторії, щоб її перехопити.

- Сьогодні, - ні, тільки робота, - легка настороженість ще читається в її очах, але я збираюся розтопити між нами весь лід, який сам по суті й створив. Так що доводитиму, що я не маніакальний ревнивець і не дикун, який страждає затягти її в свою печеру. Хоча… Ні, я вже не зовсім той романтик, це вже точно! Руки самі собою тягнутися до неї, а штани виявляють усі мої думки, - благо, я можу прикрити їх шкіряною папкою з конспектами, яку сьогодні, через відсутність машини, доводиться носити в руках.

- Тоді пройдемося? Тут недалеко є дуже симпатичний парк.

Ми встигли поїсти шашликів на повітрі та потанцювати під мелодії вуличних музикантів. Годувати лебедів на озері та розповісти один одному про улюблені книги. Смішно, вона теж колись зачитувалася Шекспіром, намагаючись, як і я, читати його в оригіналі. Грала Джульєтту в шкільному театрі і просто любила співати, - правда, мені показувати, як вона це робить, відмовилася навідріз. А ще ми примудрилися промокнути й мчали, як угорілі, до її гуртожитку, взявшись за руки.

- Якщо хочеш, на вихідні я відвіз би тебе в одне дивне місце, - обсихаючи в її кімнаті, ми обпалювалися гарячим чаєм. - Там величезне озеро, - поки що тепло, цілком ще можна купатися. І тиша, - жодного гулу машин. Розвалимося вночі на березі з шашликом і пляшкою вина і просто дивитимемося на зірки.

- Не поспішай, Слава, - видихнула вона, знову злегка червоніючи і відвертаючись. Ні, ця дівчина безперечно мене зведе з розуму! Я вже навіть від чаю поруч із нею пливу, як від відра віскі!

- Я ж сказав, - не буде нічого, чого ти сама не захочеш. Досі не довіряєш? – я сумно посміхаюся, – хоч… Чого я хотів? Щоб ось так, за два дні вона мені повністю довірилася?

- Слав ... Просто рано, - ніжні пальчики легенько торкаються моєї руки а мені залишається тільки мліти, уявляючи, як я їх цілую ... переміщаючись вгору по руці ... добираючись до білої ніжної шийки ... Зариваюсь пальцями у волосся ... Накриваю ці губи своїми, отримуючи її рваний стогін ... Ковжу нижче, ніжно обхоплюючи її груди, - пружні, мої руки досі горять від тих дотиків, ковзаю вниз губами, до пупка, рухаючись пальцями нижче, а її тіло під моїми руками і тремтить і згинається.

- Мені час збиратися

– А? – я прямо підстрибую, вириваючись із блаженства уяви. Занадто реального для того, щоб ось так просто, в одну хвилину, отямитися.

- Час у «Іскру», Слав.

- Так, так, вибач. Можна я вмиюсь?

По-хорошому, мені зараз вмивання буде, звичайно, мало ... І бризки води в обличчя жодного разу не знімають того напруження, яке ніяк не дає мені нормально потрапити в висохлі джинси.

- Не заходь сьогодні, я з дівчатами поїду додому, - просить Лєра, на щастя, нічого не помічаючи. Ну, або просто не подає вигляду.

- Добре, - ще один тест на довіру. І це потрібно пройти. - Але завтра! Завтра ти знову п'єш зі мною ранкову каву, тож – не снідай!

- Домовилися! - Сміючись, Лєра махає мені рукою, віддаляючись у бік нічника, а я, відчуваючи себе, як на небі, легким кроком вирушаю додому. Нічого, що неблизько – ходьба, кажуть, зміцнює статеві органи. Зате я, здається, знайшов свою справжнісіньку рідну половинку! І від того просто відчуваю, як виростають крила!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно