Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Сподіваюсь, я не дуже вас обтяжив.

Після трьох годин розпитувань фраза звучить зовсім безсоромно, однак я тільки втомлено посміхаюсь:

— Не дуже, але таки відчутно.

— Щодо вашої секретарки питання буде одразу розв'язане. Скажіть їй, хай зайде до мене.

Трохи згодом я вже сидів із своєю секретаркою в одному затишному ресторані на Дамраку. Уорнер настільки вичавив мене, що я мусив вихилити три кухлі для відновлення нормального зрошення свого організму.

— Чи довго ще збираєшся дудлити й мовчати? — поцікавилась Едіт.

— Саме закінчую. І вже можу повідомити тобі першу новину: переходиш у штат «Зодіаку».

— Ти молодець!..

— Друга новина, — перебив я, — також варта твоєї уваги: залишаєшся моєю особистою секретаркою. Отже, будь поштива.

— Я стану тобі рабинею.

— Поки що не бачу в цьому потреби. Значно важливіше, щоб ти нічого не чинила на власний розсуд. Щоб взагалі не робила нічого такого, що виходить за межі твоїх прямих службових обов'язків. Гадаю, ці люди мають надмірну підозріливість і великий запас магнітної плівки.

— Ти починаєш мене лякати.

— Не маю такого наміру. Хочу просто нагадати тобі перший і єдиний параграф нашої домовленості…

Я замовк, бо підійшов кельнер. Біфштекс із смаженою картоплею і зелений салат. Скромна і серйозна страва, що пасує для робочого дня. В інтересах внутрішнього зрошування я замовляю ще два кухлі пива і, лише коли кельнер одійшов, продовжую свою думку:

— Бо для тебе, люба Едіт, служба в «Зодіаку», можливо, тільки епізод, а для мене — питання фаху…

— Гаразд, — перебила вона, наштрикнувши виделкою шматочок м'яса. — Можеш поберегти своє красномовства Знаю, що ти скажеш.

— Сумніваюсь. Я хочу тобі сказати таке: за призначенням тобі треба зайти до директора персоналу, пана Адама Уорнера.

— Зайду.

— Май на увазі, що, хоч його звуть Адам, він ставить запитання зовсім не як перша на світі людина.

Вона перестала їсти й подивилася на мене.

— Я сказав би навіть, що він задає їх надзвичайно спритно. І що він допитливий понад усяку міру. Отже, якщо ти піднесеш йому свою легенду в тому вигляді, в якому спершу піднесла мені, я не сподіваюсь на успіх.

— Спасибі за попередження. Але я вже підготувалася.

— А коли зайде мова про твою першу спробу влаштуватися в «Зодіаку»? Уорнер не пропустить той факт, що коли тобі не вдалось улаштуватися секретаркою в Женевському відділенні, ти стаєш моєю секретаркою при головній дирекції.

— Він не може знати про мою першу спробу. Я не лишала документів і не подавала заяви.

— Але ти назвала своє ім'я.

— Не називала й імені. Першого дня, коли ми всі прийшли, нас було багато, і помічник директора приймав нас нашвидку, тільки роздивлявся. Цей тип уславився жінколюбством.

— Тоді дивно, що він тебе не вибрав.

— Не всі мають у цій галузі твій здоровий і дещо примітивний смак, Морісе. Він, власне, вже майже вибрав мене і дав надію, але слідом за мною ввійшла інша претендентка, і, як тільки я побачила її, зразу ж відчула, що вона заступить мені дорогу.

— Значить, вона була кращою за богиню.

— Нічого подібного. Це було одне з тих цибатих і кощавих створінь із довжелезними штучними віями й розпухлими безбарвними вустами, які створюють славу касті манекенниць.

— То його справа, — кажу. — А «Фішер і К°»?

— Що «Фішер і К°»?

— Якщо «Фішер і К°» мають особливий інтерес до «Зодіаку», Уорнер не може не бути в курсі справи. А ще як повідомиш, де ти працювала…

— Розумію, — перебила вона.

Потім трохи подумала і сказала, нерішуче дивлячись на мене:

— Морісе, я не хотіла звіряти тобі й цю останню таємницю, але роблю це, бо змушена, і тому, що вірю тобі. «Фішер і К°» — лише проміжна ланка. Фірма, яку цікавлять проекти «Зодіаку», зовсім інша.

І вона знову заходилася біля свого біфштекса, бо до столика підходив кельнер з пляшками.

________

Едіт повернулася до готелю лише надвечір, і обличчя в неї було добре-таки змучене. Вона зібралася щось сказати, але я випередив її.

— Може, підемо вечеряти? Я дуже зголоднів… Секретарка зрозуміла, що я маю на увазі, і тільки кивнула головою.

— Ти гадаєш, у готелі нас підслуховують? — запитала вона, коли ми вийшли на Калверстрат.

— Певен цього. Навіть міг би тобі сказати, хто саме.

— Отой старий, що оселився вчора в сусідньому номері, — здогадалася Едіт.

— Саме так. У тебе спостережливе око.

— Бо й він не викликає сумніву як підглядач. Але слухай-но, Морісе: якщо нас підслуховують навіть у готелі, це не видається тобі надмірним?

— Чи не однаково?

— Тобто як? Ми наймаємось у торговельну фірму чи в атомний центр?

— Не знаю, — відказую замислено, вдаючи, що розмірковую над цим питанням. — В усякому разі, голландці славляться своєю шпигуноманією. І потім, знаєш, ці торговельні фірми, навіть найпорядніші, торгують іноді не зовсім порядним товаром, як, наприклад, зброєю.

— Певно, таки є щось подібне. Інакше все це важко пояснити.

— А як розмова з Уорнером?

— Жахливої — зітхнула вона. — Єдине, що він забув запитати, — це розмір мого бюстгальтера.

— Ну, й?

— Гадаю, що справилась, — скромно відказала жінка.

— Це з'ясується в процесі наступного допиту.

Вона злякано подивилася на мене:

— Ти хочеш сказати?..

Що стосується мене, другий допит відбувся через десять днів і пройшов значно легше, ніж перший. Взагалі мені здалося, що перевірка скінчилась на мою користь. За дивним збігом, документи на продаж, які досі бозна-чому запізнювалися, були підписані зразу після мого другого візиту до Уорнера, й угоду скріпили водночас з моїм офіційним призначенням.

Отож я вже член тієї великої родини, що зветься «Зодіаком», і маю окремий затишний кабінет — світлий, він аж пахтить чистотою, тобто мастикою для підлоги. Підлеглий мені персонал нечисленний, але кваліфікований. Точніше кажучи, він обмежується панною Едіт Ріхтер, яка всілася біля маленького столика навпроти мене і, кладучи ногу на ногу, не забувала демонструвати мені вишуканість своїх панчіх.

— Не заважай мені працювати, — буркотів я час од часу, коли мій погляд утрапляв саме туди, куди не слід.

— Що ж я вдію, коли спідниця в мене вузька і коротка? Не можу ж я весь час сидіти, наче в класі!

— Але ти можеш купити собі іншу, ширшу і довшу, — заперечив я. — Подарую тобі картату плісировану шотландську спідницю. Дуже модерну.

— Не личать мені плісировані спідниці. В них я стаю товстою.

— Тоді куплю тобі робочий халат. Неодмінно куплю халат, якщо не припиниш ці фокуси.

У вільні хвилини наші розмови точаться все в такому ж тоні, оскільки ми встановили, що ні тут, ні в готелі говорити про серйозні