Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

дурка»[138]. Ґейдж відхилився. Тардіф посміхнувся. У Луїса трохи відлягло від серця. Тардіф дав Ґейджеві м’ячик — потримати. Малий трохи потримав його, а потім впустив. Лікар знову підняв м’ячик і підкинув його, дивлячись на очі Ґейджа. Оченята малого уважно стежили за м’ячиком.

— Шанси, що в нього гідроцефаліт, — п’ятдесят на п’ятдесят, — сказав потім Тардфіф Луїсові у своєму кабінеті. — Навіть вищі, якщо чесно. Та якщо й так, хвороба ще не сильно розвинулася. Він виглядає дуже тривожним. Маленька операція легко впорається з проблемою… Якщо проблема взагалі є.

— Але ж це передбачає хірургічне втручання в мозок.

— Дрібне хірургічне втручання.

Як тільки Луїс захвилювався через розмір голови Ґейджа, він одразу ж дослідив і це питання. І операція, яка передбачала висушування зайвої рідини, зовсім не видавалася йому дрібною. Та він нічого цього не казав, переконуючи себе радіти, що така операція взагалі існує.

— Звісно, — продовжував Тардіф, — є висока ймовірність того, що у твого сина просто велика голова, як на дев’ятимісячного. Гадаю, варто почати з рентгену. Що скажеш?

Луїс погодився.

Ґейдж провів ніч у лікарні Сестер Милосердя та витримав загальний наркоз. Його сонну голівку зафіксували приладом, схожим на гігантську сушку для одягу. Рейчел і Луїс чекали внизу, а Еллі була в дідуся з бабусею, де безперервно дивилася «Вулицю Сезам» на новому відеомагнітофоні дідуся. Це були сірі та страшні години для Луїса, за які він встиг перебрати всі можливі жахи. Смерть під наркозом, смерть під час операції, легка затримка у розвитку через гідроцефаліт, величезна затримка з тієї ж причини, епілепсія, сліпота… О, вибір був безмежним! «Щоб доповнити список жахів, — думав тоді Луїс, — відвідайте місцевого лікаря».

Тардіф зайшов у кімнату очікування близько п’ятої години. В руках у нього було три цигарки. Одну він поклав до рота Луїсу, другу — Рейчел (вона була надто змученою, щоб протестувати), а третю взяв сам.

— З дитиною все гаразд. Гідроцефалії нема.

— Слава Богу! — вигукнула Рейчел, ридаючи та сміючись водночас. — Я випалю цю цигарку, хай навіть мене знудить!

Посміхаючись, Тардіф запалив їхні цигарки.

«Бог беріг його для траси № 15, докторе Тардіф», — подумав Луїс тепер.

— Рейчел, а якби в нього таки була гідроцефалія й операція не допомогла б… Чи могла б ти любити його?

— Що за дивне питання, Луїсе!

— Ти б могла?

— Звісно. Що б не трапилося з Ґейджем, я б усе одно його любила.

— Навіть якби він був розумово відсталим?

— Так.

— А ти б не хотіла здати його в спеціальний заклад?

— Ні. Гадаю, ні, — повільно відповіла вона. — З тією зарплатою, яку ти маєш зараз, ми могли б дозволити собі… справді хороше місце… Та я б усе одно хотіла, аби він краще лишився з нами… Луїсе, чому ти запитуєш?

— Я все ще думаю про твою сестру, Зельду, — мовив він. Луїс був досі вражений її бадьорістю. — Намагаюся зрозуміти, чи змогла б ти пройти через таке ще раз.

— Але ж це було б не те саме. Ґейдж був… Ґейдж — це Ґейдж. Він же наш син. От і різниця. Гадаю, це було б складно, але… А ти хотів, щоб його тримали в спеціальному закладі? Як у психлікарні Пайнленда?

— Ні.

— Давай спати.

— Хороша ідея.

— Я от-от провалюся в сон, — сказала Рейчел. — Хочу лишити весь цей день позаду.

— Хай буде так, — мовив Луїс.

Через певний час вона сонно прошепотіла:

— Ти маєш рацію, Луїсе… просто сни і марення…

— Так. — Він поцілував її в мочку вуха. — А тепер спи.

«Це було схоже на пророцтво».

Він довго крутився в ліжку і, доки не заснув, бачив, як вигнута кістка місяця глипала на нього крізь вікно.

43

Наступний день попри хмарне небо видався, на диво, теплим, і Луїс весь спітнів, відправляючи багаж Рейчел та Еллі й отримуючи через комп’ютер їхні квитки. Він вважав даром сам той факт, що міг чимось займатися. Та в глибині душі щеміло болісне порівняння з тим, як він востаннє відправляв родину в Чикаго — на День подяки.

Еллі виглядала відстороненою і трохи дивною. Того ранку Луїс неодноразово кидав погляд на дочку і щоразу бачив на її обличчі вираз зосередженого міркування.

«Приятелю, ти перемудрив з конспірацією», — сказав він собі. Вона нічого не мовила, коли їй повідомили, що вони всі разом поїдуть до Чикаго (спочатку полетять вони з мамою, а татко згодом до них приєднається), можливо, навіть на все літо, Еллі лише продовжила їсти свій сніданок — «Какаових ведмедиків». Після сніданку вона мовчки піднялася до себе, вдягла сукенку і черевики, які приготувала для неї Рейчел. Дівчинка взяла фотографію з Ґейджем з собою в аеропорт і тихенько сиділа в пластмасовому кріслі у нижньому залі очікувань, поки Луїс стояв у черзі за квитками, а гучномовець поважно повідомляв про прибуття та відліт літаків.

Містер та місіс Ґолдман з’явилися хвилин за сорок до відльоту. Охайний Ірвін Ґолдман (звісно, він ні на мить не спітнів) був попри шістдесятиградусну спеку в кашеміровому пальто. Він пішов до приймального віконця «Евіс» розбиратися щодо машини, Дорі Ґолдман залишилася сидіти з Рейчел та Еллі.

Луїс та Ірвін Ґолдман приєдналися до решти одночасно. Луїс дуже боявся дешевої репризи: «Мій-сину… мій-сину», але його помилували. Ґолдман вдовольнився млявим потиском руки і пробурмотів: «Здоров». Його швидкий, збентежений погляд у бік зятя лише підтвердив ранкові підозри Луїса: минулої ночі Ірвін був п’яним.

Вони піднялися ескалатором нагору та сіли в зоні відльоту. Розмовляли між собою не дуже багато. Дорі Ґолдман нервово стукала пальцями по своєму примірнику нового роману Еріки Йонг[139], але книжку не відкривала. Вона все кидала стурбовані погляди на фото в руках Еллі.

Луїс запропонував дочці сходити з ним до книжкової крамниці, взяти їм щось почитати в літаку.

Еллі знову зосереджено на нього глянула. Луїсу це не подобалося. Він починав нервувати.

— Ти слухатимешся діда з бабою? — спитав він її, коли вони трохи відійшли.

— Так, — відповіла вона. — Татку, а шкільний наглядач мене зловить? Енді Пасіока каже, що є шкільний наглядач, який ловить прогульників.

— Можеш не хвилюватися через шкільного наглядача, — заспокоїв Луїс. — Я потурбуюся про школу, і наступної осені ти без проблем продовжиш навчання.

— Сподіваюся, восени зі мною все буде гаразд. — сказала Еллі, — Я ж у справжній школі ніколи не була. Тільки у нульовому класі. Не знаю, чим там діти займаються? Може, домашкою?

— З тобою все буде гаразд.

— Татку, а тебе правда так сильно затрахав дідусь?

Луїс зиркнув на дочку.

— Чого, заради