Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

За два тижні Томмі скористався з тієї плутанини, що панувала в буремні часи, й зателефонував Марлен. Він сказав, що в його квартирі залишились деякі з її речей і вона може їх забрати. Марлен приїхала після роботи, і вони з Томмі пробалакали цілий вечір. Після цього дівчина знову бувала в нього щодня.

Усе знову стало так, як у старі часи. Рейджен звинувачував у цьому Артура, який не зміг як слід приструнчити членів «сім’ї».

Розділ 15

(1)

8 грудня, коли день уже хилився до вечора, Волтер прокинувся з непереборним бажанням сходити на полювання. Йому кортіло знову відчути мисливський азарт. Він любив самотньо сновигати лісом із рушницею.

Волтерові рідко випадала можливість бувати на сцені. Інші кликали його тільки тоді, коли хотіли скористатися з його феноменального вміння орієнтуватись на місцевості. Юнак навчився цьому ще в рідній Австралії, вистежуючи дичину на просторах буша[30]. Востаннє він виходив на сцену багато років тому, коли Біллі та його брат, Джим, були в літньому таборі, організованому Цивільним повітряним патрулем. Оскільки Волтер був чудовим слідопитом, його підпрягли до роботи в пошуковій бригаді.

А ось на полювання він не ходив уже дуже й дуже давно.

Тож нині йому спало на думку позичити пістолет, який Рейджен тримав на холодильнику. Це, звичайно, зовсім не те, що рушниця, та все ж краще, ніж нічого. Волтер послухав прогноз погоди і, почувши, що буде зимно, вирішив надягнути теплу водонепроникну куртку й рукавиці. Він не зміг знайти свого австралійського капелюха з пришпиленими крисами, тож мусив задовольнитися лижною шапочкою. Хлопець спакував перекус і вирушив у південному напрямку по шосе 664. Волтер інстинктивно знав, куди слід їхати. Якщо прямувати на південь, то скоро дорога приведе його до лісистої місцевості, де можна буде полювати донесхочу. Він звернув із шосе й подався туди, куди вказували знаки з написом «Національний природний парк Гокінґа», розмірковуючи про те, яку здобич він зможе там надибати.

Заїхавши до лісу, Волтер зупинив автомобіль і далі рушив пішки. Він заглиблювався в гущавину, відчуваючи слизькуватий килим із соснової глиці під ногами й дихаючи на повні груди. Як же добре було знову опинитись на сцені і в повній тиші крокувати цією дикою місциною.

Він ішов майже годину. Крім поодинокого шарудіння, яке свідчило про те, що тут водяться білки, Волтер не помітив ані сліду дичини. Сонце невдовзі мало закотитися за обрій. У хлопця почав уриватися терпець, аж раптом він угледів товстого чорного крука, що примостився на ялині. Волтер хутко навів на нього зброю і вистрілив. Птах упав на землю. Зненацька юнак відчув запаморочення і зник зі сцени.

— Варвар, — процідив Артур крижаним тоном. — Убивати тварин — це проти правил.

— Чому тсе він мого пістоля взяв? — обурився Рейджен.

— Бо ти його кинув на видноті, — відказав Артур. — А це, до речі, теж проти правил.

— Тсе не так, — заперечив Рейджен. — Ми домовилися, шчо один пістолет завжди напохваті бути мусить — на той випадок, якшчо до нас хтось вдереться. Була тілько умова, шчоби малеча зброю дістати не могла. Волтер не мав права мій пістолет займати.

Артур зітхнув.

— Мені подобався цей юнак. Такий енергійний, надійний. Неперевершена просторова орієнтація. Завжди багато читав про свою батьківщину — Австралію, а це ж, як-не-як, частина Британської імперії. Якось він мені підкинув ідею простежити еволюційний розвиток кенгуру. Прикро, та відтепер він переходить до категорії небажаних персон.

— Тсе є дуже сувора кара за одного крука, — озвався Рейджен.

Артур спопелив його поглядом.

— Одного разу в тебе може не залишитись вибору, окрім як убити іншу людину задля власного порятунку. Та я не потерплю, щоб хтось із вас даремно забирав життя у бідолашних невинних створінь.

Артур поховав крука і пішов туди, де Волтер покинув авто. Коли англієць сів за кермо, Аллен, який чув останню частину розмови, вийшов на сцену, щоб повести машину.

— Порішив якусь дурну ворону, а вважає себе мисливцем на велику здобич! Оце йолоп! — пирхнув він.

(2)

Аллен їхав поночі назад до Ланкастера, коли йому стало зле. Він відклав літрову пляшку «пепсі», до якої раз по раз прикладався. Фари його автомобіля вихопили з темряви вказівний знак придорожньої зони відпочинку, і хлопець вирішив, що краще ненадовго зупинитись. Він припаркувався поблизу чоловічої громадської вбиральні, труснув головою і заплющив очі.

Денні роззирнувся довкола, не розуміючи, що він робить за кермом. Пригадавши Артурові вказівки, він переліз на пасажирське сидіння і став чекати, поки на сцені з’явиться хтось, кому дозволено водити машину. Раптом він усвідомив, що знає це місце. Він бозна-скільки разів ходив до тутешньої вбиральні під час зупинок. На стоянці було ще дві машини з людьми всередині. В одній Денні розгледів жінку в крислатому капелюсі, в іншій — якогось чоловіка. Вони просто сиділи, нічого не роблячи. Денні подумав, що ці люди, певно, теж несвоєчасно вийшли на сцену і тепер чекають, щоби хтось прийшов і відвіз їх додому.

Денні зараз понад усе хотів, щоб його замінив інший член «сім’ї». Він стомився, і йому треба було в туалет. Він виліз із машини й почимчикував до чоловічої вбиральні, помітивши, що жінка теж виходить із авто.

Денні став перед низьким пісуаром для маленьких хлопчиків, розстібнув блискавку на штанях і здригнувся: стояв грудень і було холодно. Він почув кроки і скрип дверних петель. До вбиральні увійшла жінка. Денні здивувався, почервонів і відвернувся, щоб вона не бачила, як він справляє потребу.

— Агов, солоденький, — заговорила жінка, — ти — гей?

Голос був зовсім не жіночий. Виявилося, що то чоловік, одягнений мов жінка. На ньому був крислатий капелюх. Губи чоловіка були підмальовані помадою, на обличчі в нього був товстий шар макіяжу, а на підборідді — «мушка». Він скидався на акторку Мей Вест.

— Нумо, богатирю, — сказав жінко-чоловік, — давай я посмокчу твого прутня.

Денні помотав головою і почав потихеньку просуватися до виходу, але тут увійшов і другий чоловік.

— Ого, а цей нівроку гарненький, — протягнув він. — Давайте- но розважимось усі гуртом.

Новоприбулий згріб Денні спереду за комір і припер хлопця до стіни. Чоловік, переодягнений жінкою, задер поли куртки Денні й потягнувся до його блискавки на штанях. Брутальний напад перелякав Денні, тож він заплющив очі, і…

Рейджен схопив чоловіка, котрий його тримав, за руку, заламав її й гепнув кривдника об стіну. Коли той скоцюрбився, Рейджен вгатив його коліном у груди і врізав ребром долоні по горлянці —