Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

— Ой, на Бога! — вигукнув Артур. — Томмі й Аллен і досі працюють на триклятій фабриці! Я розраховував, що вони там пробудуть кілька місяців, не більше. Ця робота мала бути всього лише сходинкою до пристойної відповідальної посади, що дозволила б їм проявити свої здібності та збагатити досвід. Але ж ні, більше ніхто не переймається розвитком свого інтелекту!

— Що, по-твоєму, важливіше: інтелект чи нормальні людські почуття? Хоча дарма я питаю, адже ти ж навіть не знаєш, що таке почуття. Я готова припустити, що можна стати надзвичайно успішною і видатною людиною, задушивши в собі всі емоції й керуючись у житті самою лише логікою, та при цьому ти будеш страшенно самотнім. Жодній живій душі до тебе не буде діла.

— Марлен повинна піти, і крапка, — відкарбував Артур, вирішивши, що й так достатньо довго принижував себе суперечкою з Адаланою. — Мені байдуже, хто це на себе візьме, але стосунки з нею необхідно розірвати.

Згодом Марлен розповіла про події того вечора, коли вони з Мілліганом уперше розбіглись. Вони сварились. Біллі поводився дивно, і дівчина вирішила, що це через наркотики. Він простягнувся на підлозі, гніваючись на неї, хоча вона й гадки не мала, за що. При ньому був пістолет. Біллі обертав його на пальці, деколи приставляючи дуло собі до скроні.

Юнак ніколи не націлював зброю на Марлен, тож за себе вона не хвилювалась, але боялася, що він може заподіяти шкоду собі самому. Він довго не зводив очей із нічника, якого колись був придбав, а тоді зненацька схопився на ноги й вистрілив. Світильник вибухнув, а в стіні з’явився кульовий отвір.

Мілліган поклав пістолет на стійку домашнього бару. Щойно юнак відвернувся, Марлен ухопила зброю і чкурнула геть із квартири. Вона встигла збігти сходами вниз і застрибнути до машини, перш ніж Мілліган її наздогнав. Марлен саме від’їжджала від бордюру, коли хлопець кинувся на капот її авто, спопеляючи її лютим поглядом крізь вітрове скло й гамселячи по ньому чимось, що нагадувало викрутку. Дівчина зупинила авто, вийшла і простягнула Мілліганові пістолет. Він узяв його й повернувся в дім, не вимовивши ані слова.

Марлен поїхала додому, думаючи, що між ними все скінчено.

Того ж таки вечора Аллен заскочив до «Ґрилліз»[29] і замовив гарячий сандвіч «Стромболі» з собою — італійська домашня ковбаска, сир проволоне і щедра порція томатного соусу. На його очах чоловік за буфетною стійкою загорнув сандвіч, який аж парував, у фольгу і поклав до білої паперової торбинки.

Повернувшись до квартири, Аллен залишив паперовий пакуночок на кухонному столі й пішов до спальні, щоб перевдягнутись. Йому сьогодні хотілось помалювати. Він скинув черевики, пройшов до гардеробної й нахилився за домашніми капцями. Розгинаючись, Аллен гепнувся головою об полицю і рухнув на підлогу, злий і дезорієнтований. Тим часом двері гардеробної зачинились. Юнак поторсав їх, та замок заклинило.

— Чортзна-що, — промимрив Аллен.

Він рвучко підхопився на ноги і вдруге вдарився головою.

Рейджен розплющив очі й побачив, що він сидить на підлозі посеред купи черевиків і тримається за голову. Він підвівся, висадив двері й роззирнувся довкола. Він був у кепському гуморі. Ці буремні часи дедалі більше збивали його з пантелику й пригнічували. Що ж, принаймні він спекався тієї жінки.

Рейджен пройшовся квартирою, намагаючись зібратися на думці. Якби можна було встановити зв’язок із Артуром, він би розпитав англійця, що відбувається. Рейдженові закортіло випити. Він подався на кухню. На столі лежала біла паперова торбинка, якої він раніше там не бачив. Підозріло поглядаючи на торбинку, Рейджен витягнув із-під стійки домашнього бару пляшку горілки. Він саме наливав порцію алкоголю в склянку з кубиками льоду, коли з паперового пакунка долинув дивний звук. Юнак витріщився на торбинку й позадкував, побачивши, що та злегка поворухнулась і схилилась на один бік.

Коли вона заворушилася вдруге, Рейджен повільно видихнув і відступив іще далі. Йому пригадалось, як він одного разу залишив на порозі в кримінального авторитета, що провертав оборудки з нерухомістю, своєрідне попередження: паперовий пакет із коброю, якій попередньо видалили отруйні ікла. Що, як йому теж підкинули зміюку, тільки в цієї зуби на місці? Рейджен простягнув руку й намацав пістолет, який ховав на холодильнику. Він блискавично вхопив зброю, навів її на паперову торбинку й натиснув на курок.

Пакунок, збитий пострілом зі столу, гепнувся під стіною. Рейджен пірнув за барну стійку і сторожко визирнув звідти, тримаючи торбинку під прицілом. Вона непорушно лежала на підлозі. Хлопець обережно вийшов зі свого укриття і привідкрив пакунок дулом пістолета. Побачивши всередині якесь криваве місиво, він відсахнувся і вистрілив туди ще раз, горлаючи:

— Кінетсь тобі, тварюко!

Рейджен кілька разів копнув торбинку носаком, але вона більше не ворушилась. Тоді він розгорнув папір і сторопіло вирячився на продірявлений сандвіч із сиром і томатним соусом.

Слов’янин розреготався. Він збагнув, що пара від гарячого «Стромболі» розпирала фольгу і змушувала торбинку рухатись. Почуваючись телепнем — треба ж таке, змарнував два набої, щоб уколошкати сандвіч! — він кинув пакунок на стіл, поклав пістолет назад на холодильник і вихилив свою горілку. Знову наповнивши склянку, він прихопив її з собою до вітальні, де увімкнув телевізор. Тоді саме мали початися новини, і Рейджен вирішив, що не завадить хоча б дізнатись, яке нині число. Та не встиг іще випуск новин добігти кінця, як Рейджена зморив сон.

Аллен прокинувся і здивувався. Як це він зумів вирватись із гардеробної? Він обмацав голову. Залишилась тільки невеличка ґуля. Ну й нехай. Тепер можна було піти й написати портрет Кеті, сестри Біллі, як він і планував. Аллен рушив до своєї художньої майстерні, та раптом згадав, що так і не встиг попоїсти.

На кухні він налив собі кока-коли та роззирнувся у пошуках сандвіча. Йому здавалося, що він лишив його на барній стійці, та сандвіч лежав на столі. Торбинка була пожмакана. Що за чортівня? Сандвіч був геть пошматований, алюмінієва фольга — подерта на клапті, все було залите томатним соусом. Що це за сандвіч йому підсунули?

Аллен узяв слухавку, набрав номер «Ґрилліз» і, коли до телефону покликали управителя, заходився його шпетити:

— Я купив у вас сандвіч, а мені всучили якесь місиво. Його наче крізь м’ясорубку пропустили!

— Прошу вибачення, сер. Принесіть його до нас, і вам приготують новий.

— Не треба. Я просто хотів, щоб ви знали: ви щойно втратили клієнта.

Аллен жбурнув слухавку й сердито почалапав на кухню, аби посмажити собі яєчню. Більше в тому