Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Тоді Рейджен розвернувся, побачив якусь пані й завагався. Він не міг підняти руку на жінку. Та коли вона мовила басом: «Ах ти ж погань!» — Реджен збагнув, що це чоловік у жіночому вбранні. Хлопець ухопив його, крутнув і міцно притиснув до стіни ліктем, поглядаючи, чи не підводиться ще другий чоловік.

— Мершчій на підлогу, до свого друзяки! — звелів Рейджен і зацідив трансвеститові кулаком у живіт.

Той зігнувся вдвоє й лантухом беркицьнувся долі. Слов’янин позабирав у чоловіків гаманці, та, коли він уже збирався йти, прихопивши з собою їхні посвідчення особи, трансвестит зірвався на ноги й учепився за Рейдженів пояс.

— Віддай, падлюко!

Рейджен рвучко повернувся й дав чоловікові ногою в пах. Коли той упав, юнак ударив його носаком в обличчя. Кров зацебеніла з роз’юшеного носа, і чоловік захарчав, давлячись вибитими зубами.

— Жити будеш, — незворушно сказав Рейджен. — Я є дуже обачний у тому, шчо за кістки я трошчу.

Він зиркнув на іншого чоловіка, що випростався на підлозі. Хоча його Рейджен в обличчя не бив, із рота непритомного витікала цівка крові. Як Рейджен і розраховував, вивірений удар у сонячне сплетіння віддався в надгортанник і пошкодив кровоносні судини. Цей нападник теж житиме. Слов’янин зняв із чоловікового зап’ястка годинник «Сейко»[31].

Вийшовши надвір, Рейджен помітив два порожні автомобілі. Він узяв каменюку і розбив їхні фари. Без фар його не зможуть переслідувати по швидкісному шосе.

Рейджен поїхав додому. Опинившись у своїй квартирі й переконавшись, що там не чигає ніяка небезпека, він зійшов зі сцени.

Аллен розплющив очі, міркуючи, чи варто йому забігти до нужника чи можна ще потерпіти. Усвідомивши, що він удома, юнак потрусив головою. Йому більше не кортіло відлити, зате шкіра в нього на кісточках була здерта. І що це у нього на правому черевику? Аллен тицьнув у пляму пальцем, а тоді уважно придивився до своєї пучки.

— Матір Божа! — скрикнув він. — Чия це кров’яка?! І хто вліз у бійку? Я хочу знати, що відбувається. Я маю на це право.

— Рейджену довелося захищати Денні, — озвався Артур.

— А що сталось?

Артур почав пояснювати всім членам «сім’ї»:

— Діти повинні зарубати собі на носі, що вночі придорожні зони відпочинку стають небезпечними. Після настання темряви в таких місцях збираються гомосексуалісти, це загальновідомий факт. Рейджен був змушений рятувати Денні від біди, в яку хлопчика втягнув Аллен.

— Господь мені свідок, це не моя провина! Я ж не навмисно пішов зі сцени, і я не змушував Денні займати моє місце. Хіба в ці кляті буремні часи можна знати напевно, хто виходить на сцену, хто йде і хто чим займається?

— Хтів би я там бути, — втрутився Філіп. — Ото б я оддухопелив тамтих педиків!

— Тебе б там порішили, — заперечив Аллен.

— Або ти наламав би дров, — докинув Артур. — Наприклад, убив би когось із них. І всі ми сіли б за вбивство.

— Ну-у-у…

— Окрім того, тобі взагалі заборонено з’являтись на сцені, — твердо підсумував Артур.

— Та знаю я. Все одно, хтів би я там бути.

— Я починаю підозрювати, що ти крадеш час, користуючись загальною плутаниною, і займаєшся чимось незаконним.

— Я? Та нічо’ подібного.

— Я знаю, що ти прослизаєш на сцену. Ти — наркоман, ти нівечиш своє тіло і свій розум.

— Ти шо, звинувачуєш мене у брехні?

— Так, бо ти до неї схильний. Ти — андроїд із дефективною програмою. І я тебе запевняю: я зроблю все, що зможу, щоб не дати тобі контролювати свідомість.

Філіп сховався в тінях, гадаючи, що ж воно таке, той «андроїд». Він не збирався запитувати в Артура — не хотів давати тому бридкому бриту привід знову на нього напосістися. Філіп вирішив, що буде виходити на сцену щоразу, як випадатиме нагода. Він знав, що після Зейнсвіля Артурова влада ослабла. Якщо буде можливість дістати травичку, мет або ЛСД, Філіп прокрадатиметься на сцену і забиватиме памороки цьому сухареві Артуру.

Наступного тижня Філіп був на сцені й розповів Вейну Лафту, одному з клієнтів, що купували в нього коноплю, про свою пригоду в придорожній зоні відпочинку неподалік Ланкастера.

— От лайно, — сказав Лафт. — Ти хіба не знав, що в таких місцях аж кишить «голубцями»?

— Ні, це було для мене як грім серед ясного неба, — відповів Філіп. — Чортові педики. Вистежують собі там здобич. Ненавиджу їх.

— Не більше, ніж я.

— То шо, може, пополюємо на гомосеків? — запитав Філіп.

— Це як?

— Ми знаємо, де вони отираються вночі. Тре’ туди поїхати й показати їм, де раки зимують. Ми можемо зачистити придорожні зони відпочинку від тамтої мерзоти.

— А заодно можна тих педиків грабувати, — запропонував Лафт. — І гомів позбудемось, і трохи розживемося грошенятами до Різдва у винагороду за наші зусилля. Зробимо придорожні стоянки безпечними для порядних людей.

— Еге ж, — реготнув Філіп. — Таких, як ми.

Лафт узяв карту автомобільних шляхів і позначив усі придорожні зони відпочинку в округах Ферфілд і Гокінґ.

— Поїдемо на моїй тачці, — сказав Філіп. — Вона швидша.

Філіп також прихопив декоративну шаблю, яку знайшов у квартирі.

На стоянці поблизу Рокбриджа, що в окрузі Гокінґ, Філіп із Лафтом угледіли самотній фольксваген «Жук», припаркований поблизу чоловічої вбиральні. У машині сиділо двоє. Філіп розвернув свій «понтіак» і зупинився на протилежному узбіччі шосе, обличчям у тому напрямку, з якого щойно приїхав. Лафт простягнув йому дві пігулки прелюдину[32], і Філіп їх проковтнув. Хлопці добрих півгодини стежили за «фольксвагеном», але до машини не підходила жодна жива душа, і звідти теж ніхто не вилазив.

— Це точно пара гомосеків, — озвався Лафт. — Хто ж іще так довго стовбичитиме посеред ночі на парковці біля чоловічого туалету?

— Я зайду перший, — розпорядився Філіп. — У мене при собі шаблюка. Якшо вони почешуть за мною, то накриєш їх ззаду зі своєю пукавкою.

Філіп був у доброму гуморі, коли зі схованою під плащем шаблею перетинав шосе, прямуючи до громадської вбиральні. Як він і передбачав, двоє чоловіків із «фольксвагена» пішли слідом за ним.

Коли вони наблизились, Філіп відчув, що в нього шкірою по спині побігли мурашки, чи то від їхньої присутності, чи то від пігулок. Він вихопив шаблю і вчепився в одного з гомосексуалістів. Другий виявився вайлуватим опецьком. Коли нагодився Лафт і тицьнув дуло пістолета йому між лопаток, той затрусився від переляку, мов гора холодцю.

— Так, бісові педики, — гаркнув Лафт, — мерщій на підлогу!

Філіп забрав у товстуна гаманець, перстень і годинник. Лафт проробив те саме з його приятелем. Після цього