Читати книгу - "Жахослов"

Було п’яте листопада. Від ночі подвійного вбивства минуло тридцять п’ять днів. Тридцять п’ять днів, відколи Келлі покинула будинок 3 по вулиці Ледіз-Ментл-Курт і ніби розчинилася в повітрі. Єдиним заспокоєнням було те, що її тіло досі ніде не знайшли. Кіт майже сподівалася, що повія спакувала речі й поїхала з Лондона в безпечніше місце. Але це здавалося малоймовірним. Келлі, як і більшість, була людиною звички. Вона була прив’язана до лондонських вулиць, і недостатньо було загрози смерті й розчленування, щоб змусити її покинути місця, які вона знала найкраще.

Кіт досі не покинула спроб відшукати Мері Джейн, та, видається, шансів на це було не більше, ніж знайти м’ясо в рідкій тюремній юшці. Ніхто не зізнавався, що бачив її, і Кіт нічого про неї не чула. Лист, що й досі лежав у кишені мундира і здавався важчим через свій зміст і можливі наслідки, був не від Келлі.

– Я її не бачила… Її вже кілька тижнів ніхто не бачив, – гримнула Купер, уникаючи дивитися в очі Кіт, але на її обличчі був добре знайомий вираз. Кіт провела стільки часу, стежачи за вайтчепельськими повіями, що вони втрачали заробітки – безперервна, здавалося б, пильність Кіт коштувала їм клієнтів. І якщо на початку вони й відчували певну вдячність, то тепер Кіт не лишила від неї ні сліду, постійно відлякуючи їхнє джерело заробітку. Але тепер з’явилося щось нове в голосі Елайзи Купер, якась озлобленість, що, на думку Кіт, могло зіграти їй на користь.

– Елайзо. Елайзо, глянь на мене.

Жінка неохоче подивилася їй у вічі.

– Що?

– Елайзо, мені треба знайти Мері Джейн. Я маю знати, чи з нею все гаразд, і ще мені потрібна її допомога.

Жінка затрясла головою, але Кіт квапливо повела далі:

– Прошу, Елайзо, будь ласка. Не думай, що небезпека минула – Джек досі на волі. Він чекає.

Кіт бачила, що рішучість жінки похитнулася, і, аби підштовхнути її в правильний бік, дістала з кишені гаманець і дзенькнула його вмістом.

– Тут вистачить на їжу й дах над головою. І тобі не доведеться так тяжко заробляти гроші. Будь ласка, Елайзо. Я не збираюся зашкодити їй.

Спочатку здалося, що благання не допомогли. Але потім Купер зітхнула з відразою людини, що здає свої позиції, і простягнула руку. Кіт виразно подивилась їй в очі, даючи зрозуміти: не настільки вона дурна, щоб віддати гроші, перш ніж отримає інформацію. Жінка розсміялася.

– Мері Джейн казала, ти меткий хлопець. Гаразд, вона у мебльованих кімнатах на Флавер-енд-Дін-стрит, будинок 32, де мешкала Ліззі.

– Хто сплачує її рахунки? – спитала Кіт, відраховуючи монети в брудні долоні Елайзи Купер (її заощадження з витрат на домогосподарство за останні кілька тижнів, відкладені спеціально із цією метою).

– Вона «догоджає» власнику, як може, – розсміялася жінка і радісно сховала в кишені найлегші гроші у своєму житті.

Кіт насупилася.

– Елайзо, прошу тебе, не здумай пропивати ці гроші. Винайми кімнату і добре виспись. Будь обережна і не мерзни.

Жінка кивнула, але Кіт відчувала, що вона збирається вчинити з точністю до навпаки. Кіт знизала плечима. Вона не успадкувала батькового завзяття нав’язувати свою благодійність тим, хто не зацікавлений у власному порятунку. Вона зітхнула і промовила:

– Іди, Елайзо. Бережи себе.

Жінка знову кивнула, дивним поглядом подивившись на Кіт. Вона знала, що всі повії Вайтчепела теревенять про ексцентричного молодого констебля Касвелла, який не бажає скористатись пропонованими йому ласками, не прагне рятувати їхні душі, а лише намагається допомогти, не вимагаючи жодної винагороди. Таке самозречення насторожувало їх і викликало підозри.

Кіт поспішила геть, бажаючи бути впевненою, що встигне на місце раніше, ніж Купер передумає й вирішить попередити Мері Джейн, що її знайшли.

Ці мебльовані кімнати нічим не відрізнялися від інших – в самому лише Вайтчепелі таких помешкань налічувалося понад двісті. Люди тіснилися в крихітних брудних кімнатах, ледве здатні назбирати грошей, щоб сплатити за ніч. Кіт знайшла помічника домовласника – молодого чоловіка, що отримав кімнату в обмін на такий-сякий догляд за занепалою маєтністю, – і їй не знадобилося багато часу, щоб вивідати в нього розташування кімнати Келлі. Вона тихо постукала, гадаючи, чи вдасться виманити жінку з помешкання. Але, на її подив, двері одразу ж відчинилися. Келлі, вдягнена в просту білу блузу, чорну шаль і синю спідницю, з волоссям, зібраним в скромний пучок, і без жодного макіяжу, здавалася не менш здивованою, ніж Кіт.

– Ти. Я гадала, це його високість з’явилася збирати ренту. Краще тобі зайти. – Вона відступила, впускаючи гостю.

Кімната була маленька, але несподівано охайна. Одяг був дбайливо складений на єдиній полиці, ліжко акуратно заправлене. На столику біля ліжка стояли лампа, пляшка джину і два келихи. У плетеному кошику в ногах ліжка лежала купа старого одягу, також Кіт побачила голку і різноколірні нитки, якими послуговувалася Келлі. Кіт звела брови.

– Опановую нове ремесло, – сказала Мері Джейн і жестом запросила Кіт на єдиний стілець. Сама вона вмостилася на ліжку і взяла в руки шкарпетку, яку саме церувала.

– Як ся маєш, Мері? – спитала Кіт, обережно сідаючи на стілець і з острахом думаючи, чи витримає він щось важче за згорнуту ковдру. Той невдоволено заскрипів, але витримав, і за кілька секунд Кіт розслабилася.

– Поки що жива, і, зважаючи на обставини, це найкраще, на що я можу сподіватися, – уїдливо відповіла Келлі.

Кіт кивнула.

– Я шукала тебе. Хвилювалася.

– Не варто було. Я можу про себе подбати, я чудово тут влаштувалася. Лише один «клієнт» на день, а ще він приносить мені лагодити одяг. У нас із ним згода.

– Ти не виходиш на вулицю, – зауважила Кіт.

– Ну, надворі холодно. – Келлі зав’язала нитку й відклала шкарпетку вбік, разом із парою. Потім взяла з кошика блузку, знайшла клубок відповідного кольору і почала засилювати нитку в голку. Кіт упіймала себе на тому, що прикушує язика, зосереджено спостерігаючи за її рухами.

– Навіщо ти зникла? Чому мене не попередила?

– Хтось почав мене переслідувати. Я нікого навколо не бачила, просто знала це. Тож я залягла на дно. До речі, не схоже було, що від тебе дочекаєшся хоч якоїсь допомоги.

Кіт не зважила на кпин.

– Тієї останньої ночі, коли я бачила тебе…

– М-м-м? – байдуже простягнула Келлі, не відриваючи очей від своєї справи.

Кіт дістала листа з кишені.

– Коли ти пішла, хтось підсунув це в щілину для паперів. І хтось стежив за моїм будинком, я впевнена. То була ти?

– Ні. Коли я пішла,