Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Кассандр злегка посміхнувся, його очі засяяли грайливим блиском:

— Гілочку мірабілісу. Він усуває вибагливість.

Я закотила очі, намагаючись не видати задоволення, але Кассандр уже продовжив:

— Насправді, я нічого нового не додавав. Це ти просто на мить забула про свою гордість.

— Ти невиправний, — пробурмотіла я, не стримуючи посмішки.

— Але ж ти це вже знаєш, — відповів він. Його голос звучав м’яко, навіть тепло.

Я хотіла щось сказати, може, навіть почати суперечку, але зрозуміла, що це не має сенсу. Зрештою, я знала, що він правий. І, мабуть, десь глибоко всередині я завжди відчувала, що між нами є щось більше, ніж проста випадкова зустріч чи тимчасова угода.

— Чекатиму тебе в магазині о другій, — сказав Касс, піднявши портфель. Його рухи були спокійними, але в них відчувалася звична впевненість.

Я допила каву, насолоджуючись її теплим, глибоким смаком, і повільно піднялася з-за столу. Мій погляд зачепився за складену газету, яка лежала поруч. Я потягнулася за нею, сподіваючись знайти хоч щось цікаве.

Газета була зовсім не схожа на ті, які я звикла бачити у своєму світі. Її тонкі, але міцні сторінки були злегка шорсткими на дотик, а заголовки виконані витонченими літерами, що змінювали колір залежно від кута зору. Сторінки ніби мерехтіли, додаючи виданню відчуття магії.

На першій сторінці мою увагу привернуло фото хлопчика. Великими літерами було написано: «Зниклий: шукаємо допомоги!» Малюку на вигляд було кілька місяців. Він ще не мав волосся й здавався таким схожим на більшість немовлят. Я швидко пробіглася очима по статті, помічаючи уривки про викрадення і безрезультатні спроби пошуків.

Моя думка одразу перескочила до Вельмора. Чи могла ця історія мати щось спільне з Безсердечною? Я мимоволі затримала подих, але одразу відкинула газету, мовби вона могла вплинути на мене більше, ніж це було потрібно.

У кутку вже стояв мій кошик із плетеними візерунками. Його я використовувала для збору рослин. Поруч лежала моя лопатка з дерев’яною ручкою, гладенькою від часу й багатьох годин роботи. Вона була маленькою, але надійною — металеве лезо без зусиль врізалося навіть у тверду землю.

Нола вже почала прибирати зі столу, її рухи були спокійними й злагодженими, ніби це була частина ритуалу. Її напівпрозора постать мерехтіла в ранковому світлі, а тихе бурмотіння, схоже на пісню, додавало кухні ще більше затишку.

— Гарного дня, господарко, — сказала вона, не обертаючись, але її голос звучав турботливо.

— Дякую, і тобі, — відповіла я, підморгнувши їй.

У дворі Лі вже займався прибиранням. Його невисока, дитячо-миловидна постать схилялася над клумбою, звідки він виймав сухі стебла й старе листя. Лі працював акуратно, зосереджено, і я навіть на мить задумалася, як це — бути настільки відданим своїй справі. Він привітав мене легким кивком, але не відволікся від роботи.

Азар грався на сонячній галявині, стрибаючи за променями світла, що пробивалися крізь листя дерев. Побачивши мене, він одразу підбіг, весело махаючи пухнастим хвостом.

— Ти зі мною? — запитала я, нахиляючись, щоб почухати його за вухом. Його хутро було м’яким, теплим і пахло лісом.

Лисеня тихо муркнуло, ніби відповідаючи ствердно, і пішло поруч, коли я попрямувала в бік Долини. Його компанія радувала мене, додаючи відчуття захищеності.

Долина була безмежним простором, де природа жила за своїми законами. Я недовго бродила серед трав і дерев, як одразу помітила галявину, укриту молодими кущиками з мідними квітами, кольору мого волосся. Вони були чудові, їхні пелюстки переливалися на сонці, ніби зіткані з легкого шовку.

— Теолії, — прошепотіла я, впізнавши їх із книги Кассандра.

Я обережно взяла лопатку й викопала чотири кущики, намагаючись не пошкодити їхніх коренів. Кущі обережно розмістила в кошику, вкриваючи коріння м’якою травою. Коли я нахилилася до землі, сонячне світло висвітлило мій шрам — мітку договору-поєднання з Кассандром. Вона здавалась тепер частиною мене, як і все, що змінилося з того дня, коли я потрапила в Аларію. Мітка договору з Роаною зникла, наче її й не було.

— Азар! — покликала я, озирнувшись. Лисеня зникло, і я не могла його побачити серед трав.

Я гукнула його вдруге й уже збиралася піти шукати, коли він вибіг з-за дерев. Азар ніс у зубах стебло з невідомим білим пуп’янком. Його рухи були легкими, майже граціозними, і я мимоволі усміхнулася.

Лисеня підійшло до мого кошика й кинуло квітку туди, ніби вона була його власним трофеєм.

— Дякую, малий, — сказала я, нахиляючись до нього. — Що це за рослина, а?

Лисеня гордо глянуло на мене, махнувши хвостом, і я вирішила показати цю квітку Кассандру. Вона виглядала незвичайно, і я була впевнена, що він знає її назву.

Повернувшись додому, я швидко висадила кущі в одному з куточків двору. Земля була м’якою після вчорашнього дощу, і я намагалася зробити все обережно, щоб не пошкодити ніжних коренів. Азар увесь час крутився поруч, стежачи за моїми діями з явною цікавістю.

Закінчивши, я помила руки, переодягнулася й узяла невідому квітку. Азар, як вірний супутник, слідував за мною, коли я попрямувала до крамниці.