Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

"А хто тут у нас?" — спитав він, трохи дражнюючи, коли помітив Катарину, що сиділа поруч з Андреасом. Його голос був низьким, але спокійним, сповненим тепла та професіоналізму. "Хто ви йому?" — додав він, його погляд був м'яким, але наполегливим, наче він чекав на чесну відповідь.

Катаріна завмерла, відчувши раптову хвилю збентеження та розгубленості. Вона не чекала на це питання, не була готова до нього. Її серце билося сильніше, і вона відчула, як гаряча хвиля емоцій підкотила до горлу. "Я ... я його люблю," - ледь чутно прошепотіла вона, нарешті дозволяючи цим словам зірватися з її губ. "Просто."

Лікар Ларсен кивнув головою, ніби це все пояснювало. В його очах майнула тінь розуміння, і він тихо додав: "Знаю, інакше б він тут не лежав." У його словах не було засудження, лише констатація факту, що він зрозумів без зайвих слів. Він був людиною, яка бачила досить у своїй практиці, щоб розуміти, що любов може змусити людину робити неймовірні вчинки.

Катарина відчула, як її серце стиснулося від хвилювання. Її погляд був прикутий до лікаря, коли вона запитала, намагаючись приховати тремтіння в голосі: "Що з ним, лікарю? Який його стан?"

Лікар Ларсен задумливо похитав головою, його посмішка зникла, поступившись місцем зосередженому виразу обличчя. "Важко сказати", - почав він, його голос був тихим, але твердим. "У нього випустили всю обойму, ми витягли купу куль. Він був на волосок від смерті." Його слова, хоч і вимовлені з обережністю, змусили її серце забитися швидше. Вона відчула, як її дихання стало частим і нерівним.

"Вперше я бачу такого героя, який би добровільно дав себе розстріляти," - продовжив він, його голос був виконаний суміші захоплення та смутку. Ці слова пронизали Катарину, змушуючи її згадати той момент, коли Андреас, незважаючи на біль та страх, залишився стояти, захищаючи її до останнього. Вона міцніше стиснула його руку, відчуваючи, як її очі наповнюються сльозами. Її розум був затуманений, а душа переповнена болем і безпорадністю перед його жертвою.

Доктор Ларсен, важко зітхнувши, продовжив свою розповідь: "Він досі у тяжкому стані", - сказав він, його голос був рівним, але в ньому відчувалася втома від безсилля перед такими важкими випадками. Він зустрівся поглядом з Катаріною і додав: "Не можу сказати точно, коли він прокинеться."

Катарина, стиснувши губи, ледве чутно промовила, майже пошепки: "Він захищав мене..." Її слова пронизали тишу палати, як гострі ножі. Вона згадала, як Андреас стояв перед нею, приймаючи на себе весь удар, і відчула, як сльози потекли по її щоках, гарячі й солоні, наче її серце виливалося назовні. "Він закрив мене собою", - продовжила вона, вже не намагаючись стримувати свої почуття. Ці слова були сповнені болю і провини, ніби вона не могла пробачити собі того, що він постраждав через неї.

Лікар Ларсен м'яко поплескав її по плечу, намагаючись втішити її, його жест був підбадьорливим і теплим. "Отже, це його любов до тебе врятувала твоє життя," - сказав він, дивлячись на неї з розумінням та співчуттям. "Тепер тільки ти можеш його врятувати."

"Як?" — прошепотіла Катаріна, її очі розплющились від здивування та тривоги. Вона шукала відповіді в очах лікаря, відчайдушно намагаючись зрозуміти, що вона могла зробити, щоб урятувати його, повернути до життя.

Лікар Ларсен глянув на неї з серйозним виразом обличчя. "Тільки твоя любов до нього може врятувати його", - повільно промовив він, його слова прозвучали як щось більше, ніж просто медична порада. "Подумай про це. Йому потрібна ти."

Ці слова пролунали як щось містичне, ніби він говорив не просто про фізичну турботу, але про щось набагато глибше. Катаріна завмерла, усвідомлюючи їхнє значення, відчуваючи, як її серце наповнюється новим розумінням. Вона була не просто свідком його подвигу — вона була його порятунком, його надією на одужання. Її кохання могло стати тим самим мостом, який поверне його назад, з темряви.

Доктор Ларсен, бачачи її вражене обличчя, трохи посміхнувся, ніби даючи їй останній знак впевненості, і тихо вийшов з палати, залишивши Катарину одну з її думками. Її серце все ще билося, немов у такт його слів, і вона відчула, як її рішучість зміцнюється. Андреас вижив заради неї, і тепер її черга боротиметься за нього.

Катаріна довго сиділа в палаті, її погляд був спрямований на нерухоме тіло Андреаса. Слова лікаря звучали в її голові, як луна, нескінченно повторюючись: "Тільки твоя любов до нього може врятувати його." Вона намагалася усвідомити, що це означає, і як їй із цим впоратися. Думки і почуття перемішувалися в ній, як буря, що загрожувала її захлеснути.

"Я потрібна йому..." - розмірковувала вона, стиснувши його холодну долоню у своїх руках. Вона усвідомлювала, що її кохання тепер було не просто почуттям, а сенсом його життя. Це знання давало їй нову силу. Її очі стали твердими та рішучими. Вона не могла і не хотіла відступати. "Андреасе, я буду з тобою, незважаючи ні на що!" — тихо, але з твердою впевненістю промовила вона, наче давала клятву, яку не порушить.

Катаріна акуратно поклала його долоню на ковдру, намагаючись бути ніжною, щоб не завдати йому зайвого болю. Усередині її було глибоке кохання, ніжність, і нескінченне співчуття до людини, яка віддала все, щоб врятувати її. Вона схилилася до нього і прошепотіла: "Я люблю тебе." Ці слова пролунали тихо, майже беззвучно, але вони несли у собі всю глибину її почуттів.

Залишаючи палату, Катаріна щільно зачинила за собою двері, наче намагалася втримати всередині те, що було їй так дорого. Вона не бачила, як із очі Андреаса повільно скотилася сльоза. Вона тремтіла на його щоці, свідчивши, що, незважаючи на його стан, він чув її. Ця сльоза була його відповіддю на її визнання, знаком того, що він все ще боровся, що десь у глибині своєї свідомості він відчув її любов.

З цього дня Катаріна приходила до нього щодня, не даючи собі часу сумніви. Вона сідала поруч із його ліжком і починала розповідати йому про те, що сталося за день, про новини та свої думки. Вона читала йому книги, обираючи ті, які, на її думку, могли б йому сподобатися, ділилася своїми спогадами і навіть намагалася розсмішити його, розповідаючи кумедні історії. Щодня вона розмовляла з ним, сподіваючись, що він чує її, що її голос стає тим самим дороговказом, яке допоможе йому вибратися з темряви. У її серці не залишалося місця для відчаю — тільки для надії та любові.