Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Софія могла б назвати цей вечір ідеальним, якби Денис весь час не хвилював її.

Його батьки були привітною та милою парою. Сестра зачарувала її своїм веселим характером. Друг підкорив щирістю. Племінниця була просто янголятком.

Але Ворон…

Як тільки він сів поряд, то поклав руку їй на спину. Просунув великий палець під поясок на талії та гладив подушечкою її тіло. Навіть крізь тонку тканину вона відчувала тепло його руки. І від цього тепла шкіра вкривалася сиротами попри спеку на вулиці.

Знайомство пройшло чудово. Їхня маленька компанія часто сміялася. Коли принесли їжу, Софія з задоволенням помітила, що те, що приготувала вона, на білих тарілках, мало досить пристойний вигляд.

– Щось тихо, – зауважив Микита.

– Денис не бубнить! – вражено відзначила Аліса.

– А й справді, – звернув увагу на сина тато. – Зазвичай ти, обідаючи у власному закладі, хіба що лінійку не дістаєш.

– Новий кухар? – поцікавилася його мама.

– Можна і так сказати, – відповів Денис.

Почувши це, Софія спершу засміялася, а тоді зустрілася з Вороном поглядом і тепер вони вже двоє веселилися.

Перед десертом, Денис запропонував всім прогулятися: неподалік була вузенька річка з пірсом, де нарешті запрацювали ліхтарики. У вечірніх сутінках, світло від жовтих лампочок, було аж надто романтичним.

З іншого берега долинала легка повільна музика. Софія стояла з Алісою осторонь і спостерігала за тим, як заходить сонце, ніби ховається у воду між берегами річки.

– Лідія, – галантно протягнув дружині руку Арсен Іванович.

Та без зволікань пішла в обійми чоловіка і вони закружляли у повільному вальсі.

– Якщо я запрошу Алісу, тобі доведеться танцювати з Софією. Ти цього хочеш? – так, щоб не почули інші, запитав Микита.

– Хочу, – просто відповів Денис.

Друг пішов до дружини. Взяв Міру на руки з одного боку, а Алісу притиснув до другого. Денис направився до Софії. Він ще нічого їй не запропонував, а вона вже сама потягнула до нього руки. Поклавши обидві долоні їй на талію, чоловік притиснув її до себе і повільно повів у танці.

– У тебе чудова сім’я.

– Так, мені пощастило з ними.

Чоловік повів рукою доверху і торкнувся оголеної шкіри над лопатками. Від цього дівчина затремтіла.

– Замерзла? – запитав.

«Ні, – подумала Софія. – Це скоріше від опіку, аніж від холоду». Але коли Денис стягнув піджак і накинув їй на плечі, вона не заперечила. Адже так він більше не торкнеться її голої шкіри. А отже не змусить її мліти від бажання.

Софія була готова танцювати ось так, тонучи у ніжних обіймах чоловіка, до ранку. Але повільна мелодія змінилася чимось ритмічним і вони спинилися.

– Торт! – заволала Міра і побігла у сторону ресторану.

Аліса та Микита кинулися за донькою.

– Доведеться іти за ними, – підсумувала Лідія Степанівна.

– Хвилюєшся через те, що Міра з’їсть всі солодощі? – подражнив дружину Арсен Іванович.

– Є трохи, – відповіла жінка.

– Так, час для десерту, – Денис поклав руку Софії собі на лікоть і повів її з пірса.

Спершу компанія ішла разом. Але вузька доріжка їх роз’єднала. Першими, тримаючи за руки Міру, йшли Микита та Аліса. Лише на кілька кроків від них відстали старші Ворони. Денис та Софія пленталися останні.

По різні сторони доріжки, якою вони йшли, були менші стежки, які вели до бесідок. Проходячи повз одну з них, Денис міцніше стиснув руку дівчини й потягнув її в сторону.

– Куди? – запитала.

Замість відповіді, чоловік завів її за дерев’яну споруду, притиснув до стіни та припав губами до її губ. Дівчина вагалася лише мить. А тоді відповіла на поцілунок тими ж почуттями, які запропонував Денис: ніжно, але жадібно.

– Дякую, – прошепотів.

Чоловік лише на мить відірвавсь від її губ, щоб заковзати язиком по її шиї та ключицях.

– За що? – прохрипіла.

– За картину, – поцілунок у вуста. – За вечерю, – торкнувся губами вилиці. – За гарний вечір, – прикусив вушко.

– Ах…, будь ласка…

Останні слова прозвучала більше як благання.

Денис змінив темп поцілунку. Він пробрався в її рот язиком і від ніжності не залишилося і сліду. Тепер це була чиста пристрасть і вправне зваблення. Софії до болю захотілося, щоб чоловічі руки опинилися на її тілі. Але Ворон одну долоню тримав на її потилиці, а іншою легко масажував плече.

– Нам. Потрібно. Іти. Десерт, – вставляв між поцілунками. – Нас. Чекають.

Але Софія залишалася на місці. Щобільше, вона обійняла його за талію і стискала сорочку на спині. Розуміючи, що дівчина не зупинить його, Денис ще мить цілував її глибоко і ненаситно, а тоді різко відхилився.

Не кажучи більше ні слова, лише тяжко дихаючи, він потягнув її до доріжки. Софії вдалося вирівняти дихання, лише коли вони піднялися на терасу. І саме там, під світлом ламп, вона зрозуміла, чому Денис не торкався до неї. Її плаття залишилося рівним. А от чоловіча сорочка, яку вона зминала кулаками, пішла складками.