Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

— Це досить далеко від Пущі, а океан ворожий до зараження, — сказала Алоша. — Якщо король відправить туди їх обох… цього, можливо, вистачить. Граф має відьму, Білого Жайворонка. Замкніть їх під її наглядом, і за десять років — або якщо нам таки вдасться спалити всю прогнилу Пущу — я перестану так перейматися.

Балло вже кивав. Але ж… десять років! Захотілося покричати, відмовитися. Ніби Касю знову мали забрати. Лише людина, якій сто років, могла з такою легкістю змарнувати десятиліття. Проте я завагалась. Алоша також не була дурною, і я бачила, що вона не помилялася, виявляючи обережність. Я поглянула на заражений бестіарій, який лежав на столі. Пуща ставила нам пастку за пасткою, знову й знову. Вона напустила химеру на Жовті Болота й білих вовків на Двернік, намагаючись упіймати Дракона. Вона забрала Касю, щоб заманити мене. А коли я знайшла спосіб її звільнити, Пуща все одно спробувала використати Касю, щоб заразити і Дракона, і мене; коли ж і це не спрацювало, вона дозволила Касі жити, щоб знову заманити нас у її руки. Ми вирвалися з тієї пастки, але раптом була ще одна, якийсь спосіб, у який Пуща могла знову обернути нашу перемогу на поразку?

Я не знала, що робити. Якби я погодилась, якби я послухалась Алошу… чи дослухався б до неї король? Якби я написала Сарканові, а він написав схвальну відповідь? Я закусила губу, тим часом як вона підняла на мене одну холодну брову, чекаючи, коли я відповім. Потім вона озирнулася: двері до Чаровнікова розчахнулись. У дверях білою постаттю в обрамленні темного отвору стояв Сокіл; від його білосніжних шат відбивалося світло. Роздивившись нас трьох, він примружив очі; потім він показав одну зі своїх усмішок.

— Як я розумію, ви всі були тут зайняті, — невимушено промовив він. — Але тим часом дещо сталося. Можливо, ви були б не проти піти вниз на суд?

За межами затишного Чаровнікова порожні коридори наповнював шум вечірки. Музика вже зупинилась, але, доки Сокіл вів нас до державної бальної зали, вдалині дедалі гучніше й гучніше ревло хвилями море голосів. Лакеї квапливо відчинили нам двері на сходи, що вели донизу, до величезного танцювального майданчика. Посол у своїй білій куртці сидів у кріслі поруч із королівським троном, на помості, що високо здіймався над підлогою; по інший бік від короля були принц Зиґмунд і його дружина. Король сидів, стиснувши руками підлікотники з лев’ячими пазурами на своєму кріслі; його обличчя від гніву взялося плямами.

Посеред підлоги перед собою Марек розчистив широке коло; від нього відійшли шість повних рядів вражених танцівників з уважними поглядами, а в дам спідниці при цьому здіймалися розкиданими квітами на арені. У центрі цього кола стояла королева з невиразним обличчям і в білій сорочці ув’язненої, а Кася трималася за її руку; Кася озирнулася довкола та з виразом полегшення на обличчі помітила мене, проте я ніяк не могла наблизитися до неї. Натовп щільно заповнив сходи, нависаючи над краєм мезоніну, що виходив на майданчик, аби подивитися.

Королівський секретар мало не зігнувся перед Мареком, говорячи тремтливим голосом і тримаючи перед собою важку книгу законів, неначе вона могла правити за щит. Я не могла ставити боягузтво йому на карб. Марек стояв менш як за два кроки від нього, наче постать, що вийшла з пісні: вбраний у броню з яскравої криці, тримаючи в руці меч, який міг би здолати вола, та з шоломом під пахвою. Він стояв перед секретарем, наче уособлення мстивого правосуддя, випромінюючи жорстокість.

— У випадках… у випадках зараження, — промовив, затинаючись, секретар, — право на судовий поєдинок не… прямо скасовується за законом Богуслава… — він затих, видавши здавлений звук. Марек рвучко підняв меча за якихось кілька дюймів від його обличчя.

Марек продовжив цей рух і, повернувшись, обвів мечем усю залу; натовп, затамувавши подих, відступився від того місця.

— Королева Польні має право на оборонця! — крикнув він. — Нехай будь-який чаклун вийде вперед та покаже в ній хоч якусь ознаку зараження! Гей, ти, Соколе, — промовив він, крутнувшись і показавши на верх сходів, і весь двір перевів очі в наш бік, — негайно наклади на неї заклинання! Нехай увесь двір подивиться та побачить, чи є на ній хоч якась пляма… — увесь двір разом, від архікнязів до служниць, зітхнув; зітхання в екстазі здійнялося та затихло.

Гадаю, саме тому король не зупинив цього одразу. Натовп на сходах розступився, даючи нам дорогу; Сокіл тим часом кинувся вперед, волочучи довгі рукави сходами вниз, а зійшовши на підлогу, привітав короля елегантним поклоном. Він явно підготувався до цієї миті: у нього був великий мішок, повний чогось важкого, а ще він зігнув палець і скинув зі стелі чотири високі чарівні лампи так, щоб вони стали довкола королеви. А далі він відкрив мішок і викинув у повітря над її головою хвилю синього піску, тихенько заговоривши.

Я не чула замовляння, але з його пальців із тріском вийшло розжарене біле світло та пройшло крізь пісок, який падав. Запахло так, наче топилося скло, потягнулися тоненькі цівки диму: падаючи, пісок повністю розчинявся, а натомість у повітрі утворювалося синювате викривлення, тож я, здавалося, бачила королеву та Касю крізь товсте віконне скло в оточенні дзеркал. Світло чарівних ламп сліпучо сяяло крізь це викривлення та ставало яскравішим, проходячи крізь нього. Я бачила крізь Касину плоть кістки її руки, що лежала на королевиному плечі, а ще — слабкий обрис її черепа та зубів.

Марек потягнувся і взяв королеву за руку, а тоді повів її у коло, виставляючи напоказ. Шляхтичі не бачили випробування архієпископа, вуалі Ядвіги. Вони завзято витріщалися на королеву, яка повністю сяяла, у її білій сукні, з кровоносними судинами, що проходили всередині неї ледь помітними слідами блискучих ліній; її очі були світильниками, а розтулені вуста видихали сяйливу імлу. Жодної тіні, жодної смужки темряви. Двір загомонів ще до того, як світло в ній повільно згасло.

Скло розбилося на шматки та впало дзвінкою зливою, розчинившись назад у сині цівки диму, щойно досягло землі.

— Нехай її оглянуть ще, — перекричав Марек шум розмов, який став гучнішим; при цьому він і сам мало не засяяв праведністю. — Викличте будь-якого свідка: нехай вийде Верба та архієпископ...

На якусь мить Марек явно завоював залу; навіть мені було видно, що тут, якщо король відмовиться, якщо він накаже забрати королеву геть і стратити її пізніше, виникне тисяча чуток про вбивство.