Читати книгу - "Ті, що не мають коріння"

— Так, — відповіла вона. — Річки течуть до моря, до озер або до боліт, а не до лісів. Куди вона йде? Її щороку живлять сніги з тисячі гір. Вона не просто стікає в землю. Подумай, — уїдливо додала вона, — замість того, щоб і далі сліпо хотіти. У глибині твоєї долини є якась сила, якась дивовижа, вища за смертні чари, що притягує людей, запускає в них коріння — та й не лише людей. Хоч що живе в Пущі та розповсюджує заразу, воно прийшло туди жити і пити ту силу, наче з чаші. Воно вбило народ вежі, а тоді спочивало тисячу років, тому що не було дурних його турбувати. А тоді приходимо ми зі своїми військами, сокирами та чарами й гадаємо, ніби цього разу зможемо перемогти.

Вона захитала головою.

— Кепсько вже те, що ми взагалі туди пішли, — сказала вона. — Ще гірше й далі пхатися вперед, рубаючи дерева, поки ми не розбудимо Пущу знову. Хто тепер знає, де це закінчиться? Я була рада, коли Саркан поїхав її стримувати, але тепер він поводиться як дурень.

— Саркан — не дурень, — різко сказала я, — і я не дурепа, — я була зла й навіть більше — налякана; те, що вона говорила, звучало надто правдиво. Мій сум за домом нагадував біль від голоду, наче в мені щось спорожніло. Я сумувала за ним щодня, відтоді як ми вийшли з долини й перетнули гори. Коріння… так. У моєму серці було коріння, так глибоко, як тільки могло сягнути будь-яке зараження. Я подумала про Марію Ольшанкіну, про Ягу, про своїх сестер за дивними чарами, які наче не розумів більше ніхто, і я раптом зрозуміла, чому Дракон бере дівчину з долини. Я зрозуміла, чому він бере одну та чому вона йде за десять років.

Ми належали долині. Народжені в долині, у родинах, закорінених надто глибоко, щоб піти, навіть знаючи, що в них можуть забрати доньку; виховані в долині, ми пили ту силу, що також живила Пущу. Я раптово згадала картину, ту дивну картину в моїй кімнаті, зі срібним зображенням лінії Веретена та всіх його маленьких приток, а ще — її дивну привабливість, яка змусила мене несвідомо накрити її. Ми були каналом. Він користався нами, щоб черпати силу з долини, і тримав кожну дівчину у своїй вежі, доки в неї не всихало коріння та канал не закривався. А тоді… вона більше не відчувала зв’язку з долиною. Вона могла піти й робила це, втікаючи від Пущі, як і кожна розважлива звичайна людина.

Тепер я як ніколи сильно хотіла поговорити із Сарканом, покричати на нього; я хотіла, щоб він був переді мною і я могла поторсати його за худі плечі. Натомість я накричала на Алошу.

— Можливо, нам не слід було заходити, — сказала я, — але тепер уже запізно. Пуща не дасть нам піти, навіть якби ми могли. Вона не хоче відганяти нас, вона хоче нас поглинути. Вона хоче поглинути все, щоб більше ніхто ніколи не повернувся. Нам потрібно її зупинити, а не бігти геть.

— Пущу не можна перемогти, лише бажаючи цього, — відповіла вона.

— Немає жодної причини не спробувати, якщо ми маємо можливість! — сказала я. — Ми вже знищили три серцедерева за допомогою «Виклику» та очищувального заклинання й можемо знищити ще. Якби тільки король дав нам удосталь солдатів, ми із Сарканом могли б розпочати випалювати її всю…

— Про що це ти говориш, дитино? — ошелешено сказав Балло, втрутившись. — Ти маєш на увазі «Виклик Люта»? Цього заклинання ніхто не промовляв уже п’ятдесят років…

— Гаразд, — мовила Алоша, оглядаючи мене з-під темних брів. — Скажи мені, як саме ви знищували ті дерева, і почни спочатку: ми не мали сподіватися, що Соля розкаже нам про це як слід.

Я, затинаючись, розповіла їм про те, як ми вперше зачитали «Виклик», про довгу смугу того блискучого світла, що сягнуло до Касі, про те, як Пуща кинулася на неї та спробувала втримати її; про ті останні жахливі миті, коли Касині пальці були в мене на шиї та розгинались один за одним, а я знала, що муситиму її вбити, щоб врятувати. Я розповіла їм і про Єжи, а ще — про дивну внутрішню Пущу, яку показав нам «Виклик» і де вони блукали, загубившись.

Балло видавався збентеженим весь час, поки я говорила, вагаючись між опором і мимовільною вірою, та раз у раз слабко промовляв: «Але ж я ніколи не чув…» — і: «Про «Виклик» ніколи не повідомляли…» — а потім лише знову поступово замовкав, коли Алоша зацитькувала його нетерплячим жестом.

— Що ж, — сказала вона, коли я закінчила, — я визнаю, що ви із Сарканом усе одно дещо зробили. Ви не зовсім дурні, — вона досі тримала в руці кинджал, і вона постукала вістрям кинджала об кам’яний край столу, стук-стук-стук, баламкаючи, наче маленьким дзвіночком. — Це не означає, що королеву варто було рятувати. Що, на вашу думку, мало залишитися від неї після двадцяти років блукань у тому місці тіней, яке ви бачили?

— Ми про це не думали, — сказала я. — Саркан не думав. Але я мусила…

— Бо Марек сказав, що інакше стратить твою подругу, — закінчила за мене Алоша. — Та дідько з ним.

Я не гадала, ніби чимось завдячувала Мареку, та чесно сказала:

— Якби це була моя мати… я б теж спробувала що завгодно.

— Тоді б ти поводилась як дитина, а не як принц, — відповіла Алоша. — Він і Соля, — вона повернулася до Балло. — Ми мали бути розважливішими, коли вони запропонували їхати по дівчину, яку вивів Саркан, — вона похмуро глянула на мене знову. — Я була надто зайнята турботами про те, чи, бува, не запустила нарешті Пуща свої кігті у Саркана. Я хотіла лише одного — щоб її швидко стратили, а Саркан припхав її сюди, щоб решта нас її оглянула. І я все-таки досі не впевнена, що це було б на краще.

— Кася не заражена! — сказала я. — І королева теж.

— Це ще не означає, що їх не можна обернути на служниць Пущі.

— Ви не можете стратити їх просто через те, що може статися щось жахливе, у чому навіть не буде їхньої провини, — сказала я.

Балло заявив:

— Я не можу їй суперечити, Алошо. Коли реліквії вже довели, що вони чисті…

— Звісно, що можемо, якщо це врятує королівство від поглинання Пущею, — грубо сказала Алоша, заперечивши нам обом. — Але це не означає, що я прагну це зробити, і тим більше, — додала вона для мене, — спровокувати тебе на якусь дурість. Я починаю розуміти, чому Саркан стільки тобі потурав.

Вона знову постукала клинком по столу, а тоді заговорила знову з несподіваною рішучістю.

— Ґідна, — сказала вона.

Я кліпнула