Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

Гаяне. Останнього вечора перед від’їздом Аветик пригощав козаків пишною вечерею. Він був людиною далекоглядною, тож вирішив не втрачати дружби з козаками — хтозна, як життя повернеться! Вечеря минала весело, але Тимофієві за весь час перебування в Бахчисараї вже набридла ця смачна, ситна їжа, тому він непомітно вийшов на свіже повітря, у зовнішню відкриту галерею, що тяглася вздовж усього другого поверху будинку.

Чудова весна була в Бахчисараї. Тепло прийшло швидко, зовсім не так, як у його ріднім краї. Удихаючи пахощі ніжної зелені, які приносив легкий, теплий вітерець, Тимофій дивився на небо — місяць і зірки тут здавалися більшими, ніж в Україні, і сяяли яскравіше.

— Тимофей!

Тихий шепіт вивів його із задуми, і Тимофій навіть здригнувся. Гаяне нечутно підійшла до нього ззаду, обличчя її було відкрите. У яскравому світлі місяця Тимофій не міг не роздивитися личка дівчини. Поєднання двох націй, вірменської та української, подарувало Гаяне дивну вроду — не можна було не захопитися нею. Зненацька дівчина кинулася йому на шию й повисла на ньому.

— Відвези мене із собою! Ти їхати завтра, то відвези мене із собою, прошу тебе! Ти в мене — тут! — дівчина приклала руку до грудей. Вочевидь, Гаяне, чи то з хвилювання, чи то від незнання повною мірою української мови, намагалася пояснити, що закохана в нього.

«Боже! Лише цього мені бракувало! За що це мені?» — стражденно подумав Тимофій і рішуче відсторонив від себе дівчину.

— Гаяне! Вислухай мене уважно й постарайся зрозуміти. Твоя врода не залишила мене байдужим, але я не можу подарувати тобі свого серця — воно вже не належить мені. Удома на мене чекає дівчина, якій я заприсягся в коханні та вірності. Вибач мені, але я не можу прийняти твоє кохання, — обережно відповів Тимофій.

— Ну то й що ж? Я можу, я згодна стати твоєю другою дружиною! — незворушно відповіла Гаяне.

— Ні, не можеш. У нас не можна мати двох дружин.

— Чому не можна? У мого ж батька є ще дружини, крім матері! — здивовано відповіла Гаяне. — Хіба у вас не так?

А потім Гаяне зніяковіла. Хоч вона й вивчила мову матері, але мало цікавилася звичаями її батьківщини. Дівчині й на думку не спало, що в тій північній країні все інакше, там не буває багатоженства. Коли вона вперше побачила Тимофія, то зрозуміла, що саме такого чоловіка хоче. Але мати їй заборонила не те, що наближатися, а навіть думати про нього. Тоді Гаяне, улюблениця батька та без міри розпещена ним, хоробро вирішила сама виправити цю обставину й виконати свою забаганку — піти за вподобаним чоловіком до тієї країни, де народилася й за якою так тужила її мати. Однак дівчина зовсім не подумала про те, що вродливий українець може не бути вільним, що він уже має наречену або дружину. Тепер, дізнавшись правду, Гаяне розгублено дивилася на Тимофія, кліпаючи довгими віями.

— Ні, не так. У нас може бути лише одна дружина до самої смерті. Та й для тебе принизливо бути другою, а для мене — безчестя, заприсягшись у коханні та вірності одній жінці, одружитися з іншою, порушивши свою клятву, — відповів Тимофій. — Вибач мені, постарайся зрозуміти й не шукай більше зі мною зустрічей.

Він швидко розвернувся й пішов, залишивши Гаяне в сум’ятті. Точніше, Тимофій уперше в житті просто втік від жінки. Хлопець досадував — для нього було неприємним і це освідчення в коханні, і те, що він змушений був виправдовуватися перед Гаяне. Йому навіть стало шкода дівчину. Побоювався Тимофій і того, що все це може для нього погано скінчитися. Але, зрештою, хіба він у чомусь винний? Швидше вже поїхати б! Бо чи голову зрубають, чи силоміць оженять!

Утім, наступного дня Тимофій безперешкодно покинув будинок Аветика. Гаяне більше не показувалася. Чи то вона образилася на нього, чи то все правильно зрозуміла, чи то на самоті переживала своє горе першого нерозділеного кохання, але більше Тимофій ніколи не бачив цієї дівчини.

Тиміш тепло попрощався з ним. За весь цей час він дуже прив’язався до Красунчика й тепер засмутився через розлуку і з батьком, і зі своїм приятелем, яка Бог знає скільки триватиме. Дійсно, ніхто не знав, скільки часу Тиміш проведе в заручниках. Жити його залишили у Аветика, але він був зобов’язаний щодня відвідувати ханський палац. Хмельницький зоставив із ним двох найвідданіших козаків, доручивши їм безпеку сина. Крім того, під час прощання батько порадив Тимошу вивчити татарську мову, уважно придивлятися до життя кримців, потоваришувати зі знатними татарами, оскільки надалі все це може йому знадобитися.

Нарешті козацьке посольство залишило Бахчисарай. Разом із ним в Україну йшло чотири тисячі татар, очолюваних Тугай-беєм.

Єдиного не знав Хмельницький — щойно козаки виїхали з Бахчисарая, як Іслям Ґерай відразу направив гінців до коронного гетьмана Миколи Потоцького і князя Єремії Вишневецького[82] із завіреннями у дружбі. Цей ханський маневр мав мету обілити його в очах польських вельмож, аби ніхто не міг пред’явити Ґераю претензій у пособництві повстанцям. Однак така хитрість хана пішла баламутам на користь, послабивши пильність магнатів, які не могли не взяти до уваги завірення ханських послів.

А орда тим часом прямувала до Січі. Дивно було бачити татарських воїнів. Одягнені в шаровари із сірої тканини, кожухи та шапки з овчини, здаля вони походили на юрбу обідранців, проте були непогано озброєні шаблями, кинджалами й луками. Тимофій знав, що татари — чудові лучники: із семирічного віку кожний татарський хлопчик їсть лише ту дичину, яку сам уполює з лука, а з дванадцятирічного віку обов’язково бере участь