Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

- Але хто ж його викликав?

Гаррі нічого не відповів. Він згадував того, кого побачив на тому березі озера. У нього була думка, хто б це міг бути... але ж ні, це просто неможливо...

- А ти там нікого не побачив? - нетерпляче поцікавилася Герміона. - Може, хтось із учителів?

- Ні, - заперечив Гаррі. - То був не вчитель.

- Але ж відігнати тих усіх дементорів міг лише дуже могутній чаклун... Якщо патронує так яскраво сяяв, може, він освітив і його? Ти не бачив?..

- Бачив... - повільно проказав Гаррі. - Але... може, мені лише здалося... я сприймав усе, мов крізь сон... Відразу після того я знепритомнів...

- Але хто ж то був, на твою думку?

- Я думаю... - Гаррі ковтнув слину, знаючи, як дивно це прозвучить. - Я думаю... що то був мій батько.

Гаррі зиркнув на Герміону. Вона роззявила рота й дивилася на нього стурбовано і співчутливо.

- Гаррі... твій тато... помер, - ледь чутно мовила вона.

- Я знаю, - швидко озвався Гаррі.

- Думаєш, ти бачив його привид?

- Не знаю... ні... він не був прозорим...

- Але ж тоді...

- Може, то мені лише примарилося, - сказав Гаррі. - Але... судячи з фотографій... це скидалося на нього...

Герміона й далі дивилася так, ніби не була певна, що він при здоровому глузді.

- Я розумію... цього не може бути... - Гаррі озирнувся на Бакбика, що длубався дзьобом у землі, мабуть, шукав хробаків. Але дивився він не на нього...

Гаррі думав про свого батька і трьох його старих приятелів... Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг... Невже вони з'явилися сьогодні тут разом? Усі були певні, що Червохвіст мертвий, а він ні з того, ні з сього зринув цього вечора. Може, і Гаррін батько зробив щось подібне? Чи, може, то й справді примарилось? Та постать на тому боці озера була, звичайно, надто далеко, щоб добре її роздивитися... але на якусь мить він був переконаний, що то...

Над ними вгорі легенько шелестіло листя. Місяць час від часу виринав з-за хмарин. Герміона обернулася до Верби й чекала.

І ось, нарешті, коли минуло понад годину..

- Ми виходимо! - прошепотіла Герміона.

Вони з Гаррі скочили на ноги. Бакбик підняв голову. Вони дивилися, як з нори між корінням незграбно вибиралися Люпин, Рон і Петіґру. Тоді з'явилася Герміона... за нею непритомний Снейп, що химерно плив у повітрі. Останніми вийшли Гаррі та Блек. Усі вони попрямували до замку.

У Гаррі закалатало серце. Він подивився на небо: будь-якої миті хмари можуть розійтися, і визирне місяць...

- Гаррі, - прошепотіла Герміона, ніби читаючи його думки, - ми не маємо права звідси вийти, нас можуть побачити. Нічого не вдієш...

- То ми що - дозволимо Петіґру знову втекти?..

- А як ти знайдеш у пітьмі пацюка? - відрубала Герміона. - Ми нічим не зарадимо! Нам необхідно врятувати Сіріуса! І все. Більше нічого!

- Та добре, добре...

З-за хмари виплив місяць. Маленькі постаті вдалині зупинилися. Тоді почався якийсь рух...

- Це Люпин, - прошепотіла Герміона. - Він перевтілюється...

- Герміоно! - раптом вигукнув Гаррі. - Треба тікати!

- Кажу ж бо: не можна...

- Та я про інше! Люпин зараз побіжить у ліс, прямо на нас!

Герміона сполотніла.

- Швидше! - зойкнула вона, відв'язуючи Бакбика. - Швидше! Куди нам сховатися? Сюди ось-ось припруться дементори...

- Вертаймося до Геґріда! Там зараз нікого немає... бігом!

Вони помчали, як навіжені, Бакбик тупотів за ними. Ззаду почулося моторошне завивання вовкулаки...

Вони добігли до халупи. Гаррі підлетів до дверей, рвучко їх відчинив, і Герміона з Бакбиком промчали повз нього. Гаррі заскочив за ними і зачинив двері на засув. Вовкодав Іклань гучно загавкав.

- Ікланю, цить! Це ж ми! - підбігла до пса Герміона й почухала його за вухом. - Ще б трішечки - і все! - видихнула вона.

- І все... - повторив Гаррі і припав до вікна.

Звідси було набагато важче спостерігати за подіями. Проте Бакбик, здається, дуже зрадів, що знов опинився в Геґрідовій хатині. Він улігся біля каміна, радісно згорнув крила і приготувався нарешті задрімати.

- Слухай, я мушу вийти, - промовив Гаррі. - Я не бачу, що там відбувається... ми можемо все проґавити...

Герміона глянула на нього підозріло.

- Я не збираюся нікуди встрявати, - швидко запевнив її Гаррі. - Але як ми інакше довідаємося, коли саме рятувати Сіріуса?

- Ну... добре... я зачекаю тут з Бакбиком... Але, Гаррі, будь обережний... там вовкулака... і дементори...

Гаррі вийшов і скрадливо обійшов навколо хатини. Здаля долинуло скавуління. Отже, дементори вже оточували Сіріуса... зараз до нього побіжать вони з Герміоною...

Гаррі дивився на озеро, а його серце несамовито калатало. Щомиті може з'явитися той, хто вислав патронуса.

Гаррі стояв біля Геґрідових дверей і вагався. «Тебе ніхто не повинен бачити». Але ж він і не хотів, щоб його бачили. Він сам хоче побачити... щоб знати...

Аж ось і дементори. Вони виринали з пітьми зусібіч, прямуючи берегом озера у протилежний від Гаррі бік... Йому не доведеться проходити повз них...

І Гаррі кинувся бігти. Думав лише про батька... Якщо то й справді був він... треба з'ясувати...

Озеро наближалося, але там нікого не було видно. На тому боці Гаррі бачив слабеньке сріблясте мерехтіння - його власні спроби викликати патронуса...

Біля самої води наштовхнувся на невеличкий кущ. Заховався за ним, намагаючись розгледіти щось крізь листя. Сріблясте мерехтіння на тому боці раптом згасло. Він відчув, як його пронизало неймовірне збудження... адже ось-ось...

- Давай! - прошепотів він, роззираючись довкола. - Де ти?.. Тату, виходь...

Але ніхто не вийшов. Гаррі підвів голову і глянув на коло, що його утворили дементори. Один з них закинув каптура. Пора з'явитися рятівникові... але цього разу нікого не було...

І тут йому сяйнуло... він усе збагнув. Він бачив не батька... він бачив самого себе...

Гаррі вискочив з-за куща і дістав чарівну паличку.

- ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ! - заволав він.

І з кінця його палички вилетіла не якась безформна хмарка, а сліпуча, яскрава, срібна тварина. Він примружився, щоб краще її роздивитися. Вона скидалася на коня. Той кінь нечутно віддалявся темною поверхнею озера. Потім нахилив голову і кинувся на дементорів... Він кружляв довкола чорних тіней - дементори падали на спину, розбігалися, тікали в пітьму... і, нарешті, вони зникли.

Патронує