Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

Зупинився на березі. Його копита не залишали слідів на м'якій землі. Він дивився на Гаррі великими сріблястими очима. Тоді повільно нахилив у поклоні голову, яку увінчували роги. І Гаррі здогадався...

- Золоторіг, - прошепотів він.

Та тільки-но простяг до нього свої тремтячі руки, як створіння щезло.

Гаррі так і стояв з простягнутою рукою. Раптом його серце затріпотіло - за спиною почувся тупіт копит. Озирнувся й побачив Герміону, що бігла до нього, тягнучи за собою Бакбика.

- Що ти робив?- розлючено вигукнула вона. - Ти ж казав, що хочеш тільки подивитися!

- Я щойно врятував усім нам життя... - сказав Гаррі. - Зайди за кущ... я все поясню.

Почувши, що тут відбулося, Герміона знову завмерла в німому подиві.

- А тебе хтось бачив?

- Хіба ти не чула? Я бачив сам себе, але думав, що це тато! Усе гаразд!

- Гаррі, я не можу повірити: невже ти вичаклував патронуса, який відігнав усіх дементорів! Це ж неймовірно складні чари...

- Я знав, що мені це вдасться. Адже тоді - вдалося... Розумієш?

- Не знаю... Гаррі, глянь на Снейпа!

Вони разом визирнули з-за куща й подивилися на другий берег. Снейп уже очуняв. Він вичаклував ноші й поклав на них розм'яклі тіла Гаррі, Герміони й Блека. Поруч висіли й четверті ноші, на яких, поза сумнівом, був Рон. Піднявши перед собою чарівну паличку, Снейп скерував їх усіх до замку.

- Що ж, уже ось-ось, - напружено мовила Герміона, зиркнувши на годинник. - У нас десь сорок п'ять хвилин до того, як Дамблдор зачинить двері в лікарню. За цей час треба врятувати Сіріуса і повернутися до палати, щоб ніхто не помітив нашої відсутності...

Вони трохи почекали, спостерігаючи за відображенням хмарин, що мовби пливли в озері, і слухали, як шелестить на вітерці кущ. Бакбик знудився і знову почав шукати хробаків.

- Як гадаєш, він уже там? - Гаррі подивився на годинник. Тоді глянув на замок і почав рахувати вікна праворуч від Західної вежі.

- Дивися! - прошепотіла Герміона. - Хто це? Хтось виходить із замку!

Гаррі вдивився в темряву. Галявиною до одного з виходів стрімко крокував якийсь чоловік. На поясі в нього щось виблискувало.

- Це Макнейр! - вигукнув Гаррі. - Кат! Він іде за дементорами! Герміоно, пора...

Герміона сперлася руками на Бакбикову спину, Гаррі її підсадив, потім став на товщу гілку з куща, вискочив на Бакбика і сів попереду Герміони. Перекинувши мотузку поверх його шиї, прив'язав її з другого боку до нашийника, наче віжки.

- Готова? - прошепотів він Герміоні. - Тримайся за мене міцніше...

І він штурхнув Бакбика каблуками в боки.

Бакбик з місця зринув у темне небо. Гаррі стискав коліньми його боки, відчуваючи за собою могутні помахи велетенських крил. Герміона міцно вчепилася в Гаррі і злякано примовляла:

- Ой, ні... це не для мене... це зовсім не для мене...

Гаррі спрямовує Бакбика вперед, і незабаром вони вже підлітали до верхніх поверхів замку. Гаррі рвучко потягнув за лівий повід, і Бакбик повернув ліворуч. Гаррі намагався порахувати вікна, що стрімко пролітали повз нього...

- Тпрру! - гукнув він, щосили тягнучи за віжки. Бакбик сповільнився і майже зупинився, якщо не зважати, що з кожним помахом його крил їх підкидало то вгору, то вниз.

- Він там! - Гаррі помітив у вікні Сіріуса. В момент, коли Бакбик опустив крила, постукав у вікно.

Блек підвів голову - і в нього відвисла щелепа. Він зіскочив зі стільця, кинувся до вікна і спробував його відчинити, але воно було замкнене.

- Відійдіть! - гукнула йому Герміона і вийняла чарівну паличку. Лівою рукою вона міцно трималася за Гаррі.

- Алогомора!

Вікно рвучко відчинилося.

- Як... як?.. - кволо запитав Блек, утупившись у гіпогрифа.

- Швиденько... мало часу! - сказав Гаррі. Він обіруч міцно обхопив лискучу шию Бакбика, утримуючи його на місці. - Вам треба негайно тікати... дементори вже на підході - по них пішов Макнейр.

Блек ухопився за віконну раму і висунув надвір голову й плечі. На щастя, він був дуже худий, тож наступної миті він закинув ногу на Бакбикову спину і вмостився на гіпогрифа позаду Герміони.

- Чудово, Бакбику! А тепер угору, на вежу! - гукнув Гаррі, смикаючи за мотузку.

Гіпогриф змахнув своїми могутніми крильми - і ось вони вже здіймалися вгору, на самий вершечок Західної вежі. Бакбик лунко приземлився на вежі з бійницями, і Гаррі з Герміоною мерщій зіскочили з нього.

- Сіріусе, негайно тікайте, - засапано мовив Гаррі. - Вони з хвилини на хвилину з'являться в кабінеті Флитвіка й побачать, що ви зникли.

Бакбик бив копитом і метляв своєю гостродзьобою головою.

- А що з тим твоїм другом? З Роном? - стурбовано запитав Сіріус.

- З ним усе буде нормально... він поки що так собі, але мадам Помфрі каже, що його вилікує. Швидше... тікайте!..

Але Блек і далі дивився на Гаррі.

- Як я зможу віддячити?..

- ТІКАЙТЕ! - крикнули водночас Гаррі й Герміона.

Блек розвернув Бакбика в небо.

- Ми ще побачимось, - пообіцяв він. - Гаррі... ти гідний свого батька...

Він стиснув Бакбика ногами. Гаррі й Герміона ледве встигли відскочити, як знову змахнули велетенські крила, і гіпогриф зринув угору... Разом зі своїм вершником він ставав усе меншим і меншим, а Гаррі й далі дивився їм услід... Аж ось місяць сховався за хмару, і вони зникли з очей.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ -

Знову совина пошта

- Гаррі!

Герміона тягла його за рукав і зиркала на годинник. - У нас рівно десять хвилин, щоб непомітно повернутися до лікарні перед тим, як Дамблдор замкне двері...

- Так, так... - мовив Гаррі, насилу відриваючи погляд від неба, - Біжімо...

Вони вислизнули з дверей і почали спускатися кам'яними гвинтовими сходами. Збігли донизу й почули голоси. Ледь не втислися в стіну й прислухалися: здається, то були Фадж і Снейп. Вони швидко крокували коридором, що вів до сходів.

- ...маю надію, що Дамблдор не почне щось вигадувати, - казав Снейп. - Цілунок буде виконано негайно?

- Тільки-но Макнейр повернеться сюди з дементорами. Ця Блекова афера зганьбила нас усіх.