Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Герміонине бліде обличчя визирало з-за дерева.
- Гаррі, швидше!
З хатини долинав голос Дамблдора. Гаррі ще раз смикнув за мотузку. Бакбик неохоче побіг. Ось вони вже наблизилися до дерев...
- Швидше! Швидше! - благала Герміона. Вона вискочила з-за дерева, ухопилася за мотузку і потягла. Гаррі озирнувся: сховані за деревами, вони вже не бачили Геґрідового городу.
- Стій! - прошепотів він Герміоні. - Вони можуть нас почути...
Грюкнувши, відчинилися задні двері Геґрідової халупи. Гаррі, Герміона і Бакбик завмерли. Навіть гіпогриф, здавалося, уважно прислухався.
Тиша... а тоді...
- Де він? - пронизливо вигукнув член Комітету. - Де ця звірюка?
- Він був прив'язаний отут! - розлючено гаркнув кат. - Я його бачив! Ось тут!
- Неймовірно! - промовив Дамблдор. У голосі його вчувалися нотки радості.
- Бікі! - простогнав Геґрід.
Щось просвистіло в повітрі і лунко гупнула сокира - мабуть, кат зі злості рубонув огорожу. А тоді розляглося Геґрідове завивання.
- Утік! Утік! - ридав він. - Боже, бережи його дзьобик, він си втік! Таки вирвався! Бікі, мій розумничку, мій хлопчику!
Бакбик рвонув мотузку у намаганні вернутися до Геґріда. Гаррі й Герміона вперлися ногами в землю й з усіх сил його стримували.
- Його хтось відв'язав! - загарчав кат. - Треба обшукати всю територію і ліс...
- Макнейре, якщо Бакбика й справді викрали, невже ти думаєш, що злодій вестиме його пішки? - весело запитав його Дамблдор. - Обшукай небеса, якщо бажаєш... Геґріде, я б не відмовився від чашки чаю. Або від келишка бренді.
- Ох... ну, звісно, пане професоре, прощу пана, - заметушився Геґрід, що нетямився від щастя. - Заходьте-но, заходьте...
Гаррі й Герміона уважно прислухалися. Почулися кроки, неголосна катова лайка, грюкіт дверей, а тоді знову тиша.
- Що тепер? - прошепотів Гаррі, озираючись.
- Перечекаємо поки що тут, - сказала Герміона, яка й досі не отямилася від пережитого. - Нехай вони вернуться до замку. Тоді вирахуємо, коли буде безпечно, і підлетимо на Бакбику до Сіріусового вікна. Він там з'явиться лише за дві години... Ох, це буде нелегко...
Вони стривожено озирнулися вглиб лісу. Сонце вже заходило.
- Нам треба звідси йти, - сказав, замислившись, Гаррі. - Мусимо бачити Войовничу Вербу, бо інакше не будемо знати, що діється.
- Гаразд, - Герміона ще міцніше вхопилася за Бакбикову мотузку. - Але не забувай: нас не повинні помітити...
Вони пішли узліссям Забороненого лісу. Пітьма дедалі густішала. Нарешті вони заховалися за густолистими деревами, крізь які виднілася Верба.
- Дивися, Рон! - вигукнув раптом Гаррі.
Темна постать перетнула галявину. Крик розпанахав тихе нічне повітря:
- Геть від нього... Геть!.. Скеберсе, до мене!..
І тут, мовби з повітря, з'явилися ще дві постаті. Гаррі дивився, як він і Герміона мчали за Роном.
Тоді побачив, як Рон кинувся на землю.
- Попався!.. Тпрусь, смердючий котяро!..
- Там Сіріус! - вигукнув Гаррі. З-під коріння Верби вискочив великий пес. Вони бачили, як він збив Гаррі з ніг, а тоді схопив Рона...
- Звідси все виглядає ще страшніше, правда? - Гаррі дивився, як пес затягує Рона під коріння. - Ой... глянь, мене щойно лупнула Верба... а тепер тебе... це страхіття!..
Войовнича Верба скрипіла й розмахувала гілками. Гаррі з Герміоною дивилися, як вони метаються то сюди, то туди, намагаючись дістатися до стовбура. І враз дерево завмерло.
- Це Криволапик натиснув на сучок, - сказала Герміона.
- І ось ми йдемо... - пробурмотів Гаррі. - Все, зайшли.
Тільки-но вони зникли, дерево знову захиталося. Неподалік почулися кроки: Дамблдор, Макнейр, Фадж і старенький член Комітету прямували до замку.
- Ого! Зразу, як ми спустилися в тунель! - вигукнула Герміона. - Ох, якби Дамблдор пішов з нами...
- Тоді б з ним полізли і Фадж з Макнейром, - гірко усміхнувся Гаррі. - Можу закластися, що Фадж наказав би Макнейру стратити Сіріуса на місці...
Вони дивилися, як четверо чоловіків піднялися замковими сходами і зникли з очей. Кілька хвилин нічого не діялося. Тоді...
- Дивися! Люпин! - вигукнув Гаррі. Якась постать збігла кам'яними сходами і стрімко помчала до Верби. Гаррі глянув на небо - місяць заступали хмари.
Люпин знайшов на землі зламану гілку і тицьнув нею в сучок на стовбурі. Дерево завмерло, і він також зник між корінням.
- Жаль, що він не побачив плаща-невидимку, - зітхнув Гаррі. - Він десь там лежить...
Гаррі повернувся до Герміони.
- А що, як я збігаю його заберу?! Тоді Снейп не зможе його вдягти і...
- Гаррі, нас ніхто не повинен бачити!
- Як ти так можеш? - люто спитав він Герміону. - Стояти й дивитися на це все?.. Я все ж побіжу...
- Гаррі, не смій!
Герміона дуже вчасно схопила його за мантію. Тієї миті долинув гучний спів. То Геґрід з величезною пляшкою в руці шкандибав до замку нетвердою ходою і виспівував на всю горлянку.
- Бачиш? - зашепотіла Герміона. - Бачиш, що могло статися? Нам не можна нікому потрапляти на очі. Бакбику ні!
Гіпогриф знову поривався до Геґріда. Гаррі з Герміоною ледве його стримували, дивлячись, як Геґрід, похитуючись, чалапає до замку. Невдовзі він зник. Бакбик перестав пручатися. Голова його сумно похилилася.
Не минуло й двох хвилин, як ще раз відчинилися замкові двері, з них вискочив і помчав до Верби Снейп.
Гаррі аж зціпив кулаки, коли побачив, як той зупинився біля дерева й роззирнувся довкола. Снейп угледів плаща-невидимку і підняв його з землі.
- Не чіпай його своїми брудними руками! - ледь чутно прохрипів Гаррі.
- Цс-с!
Снейп ухопив ту саму гілляку, що й Люпин, торкнувся сучка й, накинувши плаща, зник.
- Ну ось, - сказала тихенько Герміона. - Ми всі вже там... Тепер залишається чекати, коли почнемо виходити назад...
Вона міцно прив'язала Бакбика до найближчого дерева, а тоді сіла на землю, обхопивши руками коліна.
- Гаррі, я не розумію одного... чому дементори не схопили Сіріуса? Я пам'ятаю, як вони наближалися, а тоді я, здається, зомліла... їх було так багато...
Гаррі теж сів. Він розповів те, що бачив: тільки-но один із дементорів уже наблизив до нього свій рот, щось велике й сріблясте примчало від озера, і дементори відступили.
Герміона аж завмерла від здивування.
- А що ж то було?
- Відігнати дементорів могло лише одне, - промовив Гаррі. - Справжній патронує.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану», після закриття браузера.