Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Все, що неграм треба знати, їм прочитають.

— А мені здається, мамо, що Біблію потрібно читати самому.

— Яка ж ти дивна дівчинка, — гмикнула Марі.

— Міс Афелія навчила Топсі грамоти, — не вгавала Єва.

— Так, але результат ти бачиш сама — гіршої дитини годі й шукати!

— А бідолашна няня! — продовжувала Єва. — Вона так любить Біблію, їй так хочеться навчитися грамоті. Що вона робитиме, коли я не зможу більше читати їй вголос?

Марі відповіла, розбираючи речі в комоді:

— З часом, Єво, у тебе будуть інші справи і обов’язки, крім читання Біблії. У тому, що ти вголос читаєш неграм, нічого поганого, звісно, нема. Я й сама це робила, коли була здорова. Та коли ти стаєш світською дамою, то мусиш думати про вбрання і в тебе не залишається жодної вільної хвилинки. Ось дивися: ці діаманти я подарую тобі в день твого шістнадцятиліття. Я також одягала їх на свій перший бал. Ах, Єво! Якби ти тільки знала, з яким захопленням на мене всі тоді дивилися!

Єва взяла футляр, витягнула звідти діамантове кольє і довго, замислено на нього дивилася.

— Чому ти так враз споважніла, Єво? — спитала Марі.

— Мамо, а воно дороге?

— Ще б пак! — вигукнула Марі. — Тато купив мені його у Франції. Це цілий статок!

— Як би мені хотілося, щоб воно було моїм! — сказала Єва, — Щоб я могла з ним робити усе, що захочу…

— І що б ти з ним зробила?

— Продала б. А за отримані гроші купила б маєток у вільних штатах, переселила туди усіх наших негрів, найняла вчителів, які б навчали їх читати Біблію та писати…

Марі розсміялася і перебила доньку:

— Та це справжній пансіон для негрів! Цікаво, чи передбачила ти для них уроки гри на фортепіано і малювання по шовку?

— Найважливіше, щоб вони навчилися читати Біблію і писати, — твердо сказала Єва. — Адже я знаю, мамо, як їм важко. І Том, і няня, і багато інших страждають через те, що вони неграмотні. Мені здається, це дуже погано, що їх не вчать.

— Ах, Єво, припини! Ти ще зовсім маленька й нічогісінько не тямиш у таких питаннях! — сказала Марі. — Від твоїх балачок у мене розболілася голова.

Марі завжди прикидалася, що їй зле, коли не хотіла продовжувати неприємну для неї розмову.

Єва смиренно вийшла з кімнати. Але з того самого дня почала вчити няню читати.

Розділ XXІІІ

Енрік

Невдовзі після цієї розмови Єви з матір’ю до Сен-Клера приїхав погостювати його брат Альфред зі своїм старшим сином Енріком.

Спостерігати за двома братами-близнюками було прецікаво. Природа часом дуже непередбачувана, і замість того, щоб наділити їх схожістю, вона створила дві абсолютні протилежності, подарувавши їм водночас напрочуд міцні узи взаємної любові та дружби.

Вони годинами прогулювалися стежинами поншантренського парку — гнучкий, стрункий, енергійний, блакитноокий Огюстен та коренастий, солідний Альфред із темними очима та римським профілем. Вони сперечалися про все на світі, та це не заважало їм насолоджуватися спілкуванням один із одним — навпаки, це було якоюсь притягальною силою, як між двома полюсами магніту.

Дванадцятилітній Енрік був вродливим темнооким хлопчиком, дуже жвавим та веселим, і не на свій вік владним. Свою кузину Єву він побачив вперше і одразу ж був зачарований її янгольським характером і добротою.

У Єви був білий поні, дуже покірний і такий же сумирний, як і його маленька господиня.

Наступного дня по прибутті гостей під ґанок привели двох осідланих коників. Дядько Том вів поні, а тринадцятилітній мулат — вороного арабського коня, якого батько спеціально купив Енрікові за великі гроші.

По-хлопчачому гордий з такого подарунку, Енрік діловито оглянув коня, прийняв поводи з рук свого молодого слуги і раптом насупився:

— Додо! Що це таке? Ти, ледарю, навіть не почистив його!

— Я почистив, господарю, але він знову забруднився.

Слугою Енріка був чорноокий кучерявий мулат із високим відкритим чолом, однаковий із господарем на зріст. Судячи з того, як запально зблиснули його очі, коли він виправдовувався, можна бути впевненим, що в його жилах текла кров і білої людини також.

— Мовчи, негіднику! — верескнув Енрік, замахуючись батогом. — Як ти смієш ще й рота відкривати!

— Містере Енрік… — почав було Додо, але Енрік ляснув його рукою по обличчю, рвучко схопив за руку, кинув перед собою на коліна і заходився бити так сильно, як тільки міг.

— На, маєш! Я тобі покажу, як зі мною сперечатися! Відведи коня до стійла і почисти, як годиться. Знай своє місце, скотино!

— Пане, — заступився за молодого мулата Том, — Додо лише хотів вам пояснити, що кінь забруднився, коли він виводив його з конюшні. Він молодий, гарячий, от і розійшовся. А те, що Додо його чистив, я можу підтвердити, бо сам це бачив.

— Мовчи! Тебе ніхто не питав! — крикнув хлопчик і, круто повернувшись на каблуках, побіг на ґанок, де стояла здивована Єва, зодягнена у синій костюм для верхової їзди.

— Вибач, кузино! Через цього бевзя мусимо почекати. Давай посидимо тут, вони зараз повернуться… Та що з тобою? Чому ти така сумна?

— Навіщо ти образив Додо? Ти вчинив погано, жорстоко! — скрушно пояснила Єва.

— Жорстоко? — щиро здивувався панич. — Я тебе, люба Єво, не розумію.

— Я не дозволю називати себе любою Євою, якщо ти так поводитимешся.

— Кузино! Та ти не знаєш Додо! З ним інакше не можна. Він брехун і постійно прикидається. Його треба зразу на місце ставити, щоб не знахабнів. Тато завжди так робить.

— Але дядько Том сказав, як усе було, а він ніколи не бреше.

— Значить, цей негр якийсь особливий! Мій Додо що дихне, то брехне.

— Це він тому такий, що ти його залякав.

— Єво, чого це ти так про Додо піклуєшся? Ще трохи — і я почну до нього тебе ревнувати!

— Він ні в чому не винен, а ти його побив.

— Негрів і наперед бити не завадить. А Додо ще й свавільний. Та якщо ти так близько береш це до серця, то я при тобі його не битиму.

Така обіцянка Єву не вдовольнила, але всі її намагання переконати брата були марними.

І ось з’явився Додо з кіньми.

— Ну от, це зовсім інша справа, Додо. Тепер видно, що ти постарався, — поблажливо сказав юний господар. — Потримай поні, а я допоможу міс Єві сісти.

Додо підійшов і став поряд із поні. Обличчя