Читати книгу - "Останній дон"

вона захоче своїм тілом переконати його прийняти її пропозицію. Він лежав у ліжку і уявляв, як це виглядатиме знову бути з нею разом. Її біла шкіра, гарне заокруглення її живота, її груди з рожевими пипками, її очі такі зелені, з них наче випромінювалося світло, її теплі чутливі губи, її подих, її вогнисте волосся, схоже на сонце, що набирає кольору тьмяної бронзи на західному прузі. На якусь мить його захлинула хвиля колишнього кохання, закоханості в її розум та її відважну вдачу, яку саме він переламав так, що вона стала боятися. А потім уперше, відколи йому минуло шістнадцять, він почав ніжити сам себе. В уяві ясно вимальовувалось тіло Атени, зваблювало його, аж поки його тіло затряслося в конвульсії. Це й була та єдина мить, коли Боз був щасливий і кохав її.

А далі все як провалилось. Він відчув сором і приниження. Він знову ненавидів Атену. Несподівано йому спало на думку, і він був навіть переконаний, що йому готують пастку. Зрештою, що він реально знав про того Полларда? Сканнет похапцем одягнувся і перечитав отриману від Полларда візитку. Офіс охоронного агентства був лише за двадцять хвилин їзди від готелю. Боз кинувся вниз до входу в готель, і портьє підігнав його автомобіль.

Зайшовши в будинок «Тихоокеанської Безпеки», Боз був уражений його розмірами та чисельністю персоналу. Підійшов до чергового в приймальному покої і сказав, чого йому треба. Озброєний охоронець провів його до Поллардового кабінету. Сканнет зауважив, що стіни прикрашені грамотами від управління лос-анджелеської поліції, від Асоціації допомоги безпритульним та від інших організацій включно з Американськими бойскаутами. Було щось схоже на відзнаки за фільми.

Ендрю Поллард зустрів його здивовано і дещо насторожено.

— Я тільки хотів сказати, що поїду на зустріч власною машиною,— заспокоїв його Сканнет. — Ваші люди можуть їхати зі мною і показувати дорогу.

Поллард стенув плечима. Це вже його не буде обходити. Всі отримані вказівки він виконав.

— Як вам зручніше,— сказав він. — Могли мені просто зателефонувати.

Сканнет широко посміхнувся у відповідь.

— Авжеж, та я ще хотів перевірити ваші повноваження. Крім того, я мав намір потелефонувати Атені й переконатися, що все це не липа. Я й подумав, що вам відомий її телефон. Зі мною вона може не захотіти розмовляти.

— Звісно,— одразу погодився Поллард. Взявся за слухавку. Сам він не знав, що відбувається, і в глибині душі сподівався, що Сканнет відмовиться від зустрічі, тоді не доведеться бути втягнутим у будь-які Кроссові задуми. До того ж він знав, що напряму зв'язатися з Атеною йому не вдасться.

Набрав номер і спитав Атену. Увімкнув паралельний динамік, щоб Сканнет також міг чути розмову. Атенина секретарка повідомила, що міс Аквітан не вдома, і її повернення на наступний день не планувалося. Поллард поклав слухавку і підняв брову на лоба, скосивши її у бік Сканнета. Той, очевидячки, задовольнився.

Так воно й було насправді. Сканнет не помилився. Атена збиралася відкупитися власним тілом. В її плани входило провести з ним ніч. Червона шкіра на Бозовому обличчі стала майже бронзовою від крові, що шугонула йому в мозок від спогаду про ті часи, коли вона була юною, коли любила його, коли він любив її.

Того ж вечора о сьомій, коли Лія Вацці з'явився в готелі з одним із своїх солдатів, Сканнет уже чекав на нього і був готовий рушати негайно. Одягнутий був дуже охайно й по-парубоцьки. Грубі сині джинси, вигоріла синя сорочка грубого полотна, біла спортивна куртка. Ретельно виголений, руде волосся гладко зачесане догори. Червоне обличчя неначе ледь зблідле, і ця блідість надавала йому м'якшого виразу. Лія Вацці та його солдат показали Сканнетові свої підроблені посвідчення «Тихоокеанської Безпеки».

На Сканнета ці двоє не справили належного враження. Два недомірки, один з них говорив з легким акцентом, мабуть, подумав Боз, якийсь мексиканець. З ним не мало б бути зайвої мороки. У ці розрекламовані приватні агентства набирають всіляке лайно, що це за охорона для Атени?

— Я так розумію,— звернувся Лія до Сканнета,— що ви бажаєте поїхати своєю машиною? Я поїду з вами, а мій приятель ззаду у нашій. Таке вас влаштовує?

— Нічого проти,— погодився Сканнет.

Коли вони вийшли з ліфта у вестибюль, їх зупинив Джім Лоузі. Детектив сидів і чекав на дивані біля каміна, а перепинив їх просто з інтуїції. Він заскочив у готель, щоб поцікавитись Сканнетом просто про всяк випадок. Тепер же усім трьом він показав своє посвідчення.

Сканнет поглянув на посвідчення і кинув:

— Якого вам біса потрібно?

— Що це за люди з вами? — спитав Джім Лоузі.

— Не вашого носа справа,— огризнувся Сканнет.

Вацці та його напарник, поки Лоузі вивчав їхні обличчя, мовчали.

— Хочу перекинутися з вами парою слів наодинці.

Сканнет відсторонив детектива, і Лоузі схопив його за руку. Сили обидвом їм не бракувало. Сканнетові не терпілося їхати. Підвищеним голосом і розлючено він сказав Лоузі:

— Звинувачення з мене зняли, не маю про що з вами більше розмовляти. І якщо не приберете свої руки геть, я тут же зіб'ю з вас гонор.

Лоузі відпустив руку. Погроза, звісно, аж ніяк не налякала його, але він зважував ситуацію. Ті двоє із Сканнетом видалися йому дивними, щось тут відбувалося. Він відступився, але пішов назирці до портика, куди мешканцям готелю підганяли їхні машини. Бачив, як Сканнет разом із Лією Вацці сідав у своє авто. Третій кудись зник. Лоузі відзначив це про себе і став чекати, що із стоянки від'їде ще якась машина, одначе такої не виявилось.

Намагатися переслідувати було даремно, і так само жодної підстави здіймати тривогу через Сканнетову машину. Повагався, чи повідомляти про цей випадок Скіппі Дієрові, й вирішив не зчиняти зайвого галасу. В одному тільки Лоузі був певний: якщо Сканнет знову десь зірветься, то пошкодує про завдану сьогодні образу.

Їхали довго. Сканнет увесь час ремствував, допитувався і навіть погрожував повернути назад. Одначе Лії Вацці вдавалося його заспокоювати. Сканнетові сказали, що зустріч відбудеться в мисливській хатині, власності Атени в Сьєрра-Неваді, а їх, охоронців, проінструктували, що вони мають відчергувати там ніч. Атена, мовляв, наполягала, щоб про зустріч не довідалась жодна жива душа, і що вона всю проблему залагодить таким чином, що всі будуть задоволені. Сканнет ніяк не міг утямити, що б усе це мало означати. Чим змогла б вона розвіяти ненависть, що накопичувалась останні десять років? Чи така вже дурна,