Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Едем відвідував це місце з різною частотою. Іноді раз на рік, іноді двічі на місяць. Але відтоді, як дізнався про смертельну хворобу, він не був у внутрішньому дворі юридичного факультету. Та знав, що якось прийде сюди, щоб пригадати востаннє — і попрощатися з найщасливішими роками свого життя. Одначе він, звісно, не міг передбачити, що станеться це за таких обставин. 

…У відповідь на вимогу Мостового Едем висунув йому свою: закрити справу проти сина Ахат. Він не міг розповісти прокуророві про тисячі життів, які може врятувати цей крок. Та умови для угоди й так були хороші: одне порушення закону заради вісімдесяти трьох чесних суддів. 

Мостовий вважав інакше. 

«Я не можу, — відрізав він. — Не можна отримати чесних суддів нечесним шляхом»… 

Едем умостився на порожню лавку в тіні каштана. Тут пахло айстрами й молодістю. Він велів охоронцям залишатися зовні — менш за все йому хотілося бути об’єктом чиєїсь уваги — і, з огляду на те, що за президентом ніхто не пішов, вони наказу не порушили. 

Десь тут, зовсім поруч, у гулких аудиторіях, професори навчали студентів правил, про які нагадав сьогодні президентові антикорупційний прокурор. Що піти на угоду зі злочинцем можна тільки за однієї умови — якщо його свідчення приведуть на лаву підсудних велику рибину, а видавати індульгенцію взамін на щось інше — неприпустимо. Що порушення закону — як перша викурена цигарка: сьогодні запевняєш себе, що вона буде й останньою, а завтра обідні гроші витрачаєш на цілу пачку. Що гангрена починається з одного пальця, та її ціною може стати все життя цілком. 

Не вчили тут тільки того, що цеглу ліплять із грязюки, що часом шлях до добра може пролягати через зло. 

…Кава в маленьких джезвах безнадійно вичахала, і серед цього буйства запахів Едем намагався переконати Мостового у власній правоті. Прокурор терпляче вислуховував аргументи й так само терпляче наводив свій єдиний. Козирний туз, якого, на його думку, не можна побити. Не можна порушувати закон навіть заради більшого блага. 

Недавно й Едем думав так само. Легко вірити в непогрішність теорії, доки практика не б’є тебе обухом по голові… 

Викладач із синьо-чорною борідкою у вікні першого поверху, склавши пучки докупи, вводив студентів у тонкощі юриспруденції. На курсі Едема був такий самий бородатий професор, який дозволяв своїм учням дивитися на світ виключно через вузьку щілину закону. Саме тому до кінця його лекції доводилося відчиняти вікна — великій кількості слухачів бракувало кисню. На чиєму боці він був би, думав Едем, знай він лише те, що знає Леонід Мостовий. Певно, на боці прокурора. А сам Едем: чи зробив би він те, що зробив, якби на кону стояли не врятовані ліками люди, а тільки вісімдесят три чесні судді? 

— Я не можу вчинити інакше, професоре, — півголосом сказав Едем невидимому співбесіднику. — Життя не розсортуєш за кодексами. 

Викладач у вікні поглянув на годинник і, кілька разів енергійно кивнувши, узявся збирати свій портфель. Студенти залишали аудиторію, і невдовзі найпрудкіші вискочили у внутрішній двір, розсипаючи довкола себе сміх юності. 

Дівчина в сукні й кедах і хлопець із руками такими тонкими, як смартфон останнього покоління, рушили до лавки, на якій присів у надії лишитися непоміченим Едем. Він зібрався було повернутися до них спиною, але потім передумав — можливо, студентам, які побачать президента, вдасться відволікти його від важких думок. Однак вийшло інакше. Молодь заглибилася в телефони й перемовлялася одне з одним, не відриваючи очей від екрана. Відволікти їхню увагу могла тільки подія, варта того, щоб потрапити в соцмережі… 

«Ви не перший, хто критикує мене сьогодні за відставку Рідчука, — сказав Едем Мостовому, зневажаючи себе за те, що йому доводиться все ж виймати цю карту. — Я розумію. Для багатьох він — щира компанійська людина, фахівець, який заслужив право керувати міністерством. Для вас він — побратим, який одного разу врятував вам життя. За що знімати його з посади? А от за що». 

І він увімкнув Мостовому відео, де його бойовий товариш, обговорюючи держконтракт на оновлення парку машин для міністерства, намагався збільшити свою частку в корупційній схемі. 

Схвильований Мостовий учепився рукою в телефон, наче боявся, що президент відніме його у вирішальний момент. Едем почав розколочувати цукор у своїй каві, де його не було. Він не хотів бачити реакцію прокурора. 

«Ви забули, що ви — не машина, а людина, — сказав Едем, не підводячи погляду, коли ролик закінчився. — А людина часом змушена йти на компроміси, бо це правильно. По закону я мав би передати справу про Рідчука вам. Але хіба це було б по-людськи? Не думаю. Тому я вирішив, що звільнення достатньо, можна обійтися без карного переслідування. Іноді треба йти на компроміс навіть із собою». 

Телефон стукнув по столу. Едем вирішив, що Мостовий вивчає його міміку й міркує, чи можна вважати слова президента шантажем. Однак, підвівши погляд, він виявив, що прокурор утупився у вибілену стіну, і тільки в лінії його губ зачаївся палючий холод. Цей холод перетворив каву на лід, розфарбував вікна крижаним візерунком і заліз під шкіру тисячею колючих сніжинок. 

«Ну що ж, тоді скажу як людина, а не як машина. Мені не подобаєтеся ви як президент, — заявив Леонід Мостовий, — і не подобається Гарда, який смикає вас за ниточки. Насамперед тому, що ви любите компроміси з собою. Ви як грипом заражаєте переконанням, що треба йти на угоду зі своєю совістю. Боже мій, та всі знають цю історію, коли голова вашої адміністрації не поїхав до помираючої доньки, бо в нього була важлива ділова зустріч. Хіба можна піти на угоду страшнішу, ніж ця? Ви як чорна діра, здатна затягнути зірку. І Рідчуку не пощастило — він опинився надто близько до цієї чорної діри. А тепер не пощастило мені»… 

Едем важко підвівся з лавки й рушив до виходу з двору. У нього було надто багато справ і надто мало часу на їх вирішення. Якщо й заглиблюватися у спогади, то тільки дорогою в Адміністрацію. 

Але студенти все ж помітили його. Спершу президента оточило розгублене перешіптування, потім запрацювали фотоапарати на телефонах. Нарешті найсміливіша студентка вигукнула вслід Едему, який накульгуючи ішов геть: 

— Ви читатимете нам лекцію, пане президенте? 

І, наче по сигналу, окремі студенти з розрізнених рухливих елементів почали збиватися в юрбу. 

Едем не зупинявся, знаючи, що варто йому стишити крок — і тоді він ще не скоро виборсається з кільця дівчат і хлопців,