Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

    -  А це важливо, що я там навчався? – Здивувався Павло.

    - Мабуть – так. Інакше ти б не приховував, - заявила дружина.

    - Я від тебе не приховував, - сказав пан Сміт. – Просто якось не виникала тема навчання. І ти могла б сама здогадатися, бо найкраща юридична школа саме там. А що я є юристом, я тобі казав.

     - Це, певно, вартувало купу грошей, - задумалася Фані.

     - Серденько, ти забуваєш, що для хороших учнів існують гранти.

     - Тільки не кажи, що ти був відмінником, - попрохала Фані. – Ти мені казав, що ти прогулював пари.

     - Так, я прогулював пари. І вони такі були того варті. Не бачу сенсу ходити на лекції, де викладач читає Закон, чи підручник, не надаючи додаткової інформації. Читати я і сам вмію. Виходь, - додав він, бо вони приїхали.

      Вони занесли свої валізи до квартири Павла. Фані залишилася, а її чоловік відвіз джип орендодавцеві, щоб вже закрити це питання.

      Коли Павло зазирнув у спальню і не побачив свою дружину, його серце ледь не зупинилося, а ступні миттєво охололи.

     - Феофаніє! – Заревів він.

    - Щось трапилося? – Почувся голос з вітальні.

    - Ти вирішила довести мене до сказу та спати на цьому треклятому дивані? – Запитав нещасний чоловік.

    - Я вирішила дочекатися коли ти повернешся і задрімала. Ці гарні квіти для тітоньки Квітки? – Запитала напівсонна дружина.

    - Це тобі, - Павло вручив букет гладіолусів пані Сміт. – Таксист висадив мене раніше, через затори. Тож, я йшов пішки і побачив, як якась старенька продає квіти. Тоді я згадав, що якогось дива не дарував тобі квітів. Потім, я подумав, що троянди можна купити і взимку, тож, зупинився на них. Але мені треба знати, які у тебе улюблені квіти.

     - Мені подобаються всі квіти, які даруєш ти, - занурила свою голову в запашні гладіолуси Фані.

     - Навіть ті, що їдять мух?

     - Особливо - ці. Павле, може підеш у спальню та трохи відпочинеш?

     - А ти зі мною не підеш? – Засмутився нещасний чоловік.

    - Я залишуся тут, - наполягла розважлива дружина. – Я хочу, щоб ти відпочив. Бо тітонька Квітка прийде о шостій. А нам потрібні будуть всі наші сили, щоб витримати її двозначні жарти.

      Коли Фані відчинила двері перед тітонькою Квіткою, остання, замість привітання запитала:

     - Пахне горілим. Сподіваюся, ти не спалила плов Павла?

     - Ні, - посміхнулася молода дружина, важко дихаючи. – Я готувала омлет, а Павло мене відволік.

    - Зрозуміло,  - сказала тітонька Квітка, суворо, а може лише заздрісно. – Я зачекаю на вас у вітальні.

     Пані Купер сиділа у своєму улюбленому кріслі та роздумувала, чи Павло нарешті купив квіти для Фані, чи Фані була змушена купити квіти сама. Тітка Квітка не розуміла чому – гладіолуси. Вона сама обожнювала орхідеї та лілії.

     - Фані, дитинко, - запитала зі свого крісла пані Купер, коли молодята увійшли до вітальні. – Він тебе не сильно… забула слово… експлуатує?

      - Їжу готую я, - промимрив Павло. Тітонька спопелила його поглядом:

     - Я не про хатню роботу запитувала.

     Молодята нервово перезирнулися.

     - Ну, - повідомила молода дружина, - він трохи збоченець, а…

     - Піду замовлю піцу, - Павло вийшов з кімнати.

     - Але ми всі питання вирішуємо разом, - запевнила стареньку Феофанія. – І я йому за це дуже вдячна. Бо я боялася, що він задавить мене своїм авторитетом, я втрачу свою ідентичність та перетворюся на тих безмозких дівуль з любовних романів, які у всьому слухаються свого чоловіка. Чи я вже перетворилася, але цього не помічаю? – Перелякалася вона.

      - Наразі, я за тобою такого не спостерігаю, - придивилася до нової племінниці тітка. – Здається, тобі з ним пощастило. Ти віриш у вічне кохання? – Раптом запитала старенька.

      - Нннне знаю, - оторопіла пані Сміт.  – Багато хто у нього не вірить, я це знаю. Не знаю, як воно поверне у моєму житті, але я вдячна хоча б за ті щасливі миті, що вже були, і сподіваюся ще будуть. Звичайно, у нас будуть і складні часи, але наразі я не хочу їх притягувати у своє життя негативними думками. Але мені дуже важко уявити, що я колись покохаю когось іншого. Павло для мене ідеальній супутник у цьому жахливому світі. Крім того, Ви ж і досі кохаєте свого Славка.

     - До речі, про нових чоловіків. Які у нас справи? – Запитала пані Купер у Павла, що сів поряд із дружиною та ніжно обійняв її за талію. Тітка промовчала. Тепер у її підступного племінника-онука на це були права, враховуючи, що Фані, схоже, не заперечувала.

     Вони ввели її у курс справи.

     - І ви повірили, що та пані Швець сказала правду? – Недовірливо запитала тітонька Квітка племінників. Тут принесли піцу, і поки Павло розплачувався за неї, Фані принесла з кухні зелений чай.