Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

бути краще за безтурботне і скромне життя вдови, яка забула про грішні бажання? Та як мені жити далі, якщо ложе це стало для мене розпеченою пустелею зболених непогамовних жадань? Що ви можете знати про страждання вдів, які мордуються на своєму самотньому ложі під тягарем спогадів про покійного чоловіка? Ви прийшли сюди навчитися куховарити, а не пізнати, якою дорогою ціною дається нам, чесним вдовам, оце самозречення. Тож краще продовжмо заняття.

Натираємо два великих свіжих кокосових горіхи. Тремо, тремо, не зупиняймося, праця ще нікому не зашкодила (кажуть, вона відволікає від поганих думок, мені в це не віриться). Отриману білу масу слід підігріти, перш ніж відтиснути молоко, — воно має бути густе і чисте, без домішок. Його теж відставляємо вбік.

Вичавки не викидаємо — зараз модно бути бережливими. Опустіть їх у літр окропу, потім відтисніть іще раз — вийде рідке молоко. Ось після цього можна сміливо викидати те, що лишилося, — це вже непридатне до вжитку.

А чи придатні до вжитку вдови, які ховаються за машкарою лицемірства? В якій це країні вдів ховають разом із чоловіком? У якій це країні спалюють їхні непотрібні вже тіла разом із тілами небіжчиків? І це, мабуть, правильно — краще відразу згоріти, перетворившись на попіл, замість того, щоб тліти на повільному прихованому вогні бажань під лицемірним жалобним одягом і вуаллю, що приховує таємні гріховні помисли. Кому здалася та вдовина скорбота?

Окраєць зачерствілого хліба відділяємо від шкуринки й кладемо у проціджене кокосове молоко, щоб він розм’як. Потім розмочений хліб пропускаємо через добре вимиту м’ясорубку разом з арахісом, сушеними креветками, горіхами кеш’ю, імбиром та перцем чилі — за бажанням клієнта, звісно ж (деякі люблять нестерпно пекучу ватапу, інші ж віддають перевагу майже не перченій).

Усе це добре перемішуємо і опускаємо у відціджений риб’ячий відвар, туди ж додаємо імбир, кокосові горіхи, сіль, перець, часник і кеш’ю; варимо на малесенькому вогні, щоб бульйон добряче загус.

Неймовірна ватапа з ароматом імбиру, перцю, з арахісовою ноткою, цими пікантними, збудливими прянощами, хіба ж вона на вас не діє? Чи збуджують вони мене, ці аромати? Щоб збудитись, я ніколи не потребувала запаху імбиру чи арахісу, для цього в мене були його руки, його вуста, його ніжні слова і він сам, той, хто пристрасно зривав з мене простирадло, щоб своїми нестримними цілунками здійняти мене до небесних насолод. А хто тепер на моєму вдовину ліжку зірве з мене напинало сором’язливості? І звідки береться те нестримне полум’я, що спалює мене зсередини, якщо поруч немає ні його рук, ані губ, немає його сміху, нічого немає?.. Чому воно мене спопеляє, оте жадання? Чому до мене стільки запитань, звідки взагалі така надмірна цікавість до інтимного життя вдови? Чому з мого обличчя хочуть зірвати чорну скорботну вуаль, під якою заховане моє нутро, ота суміш добропорядності та пристрасті. Я вдова, тож навіть думати, не те що говорити про таке, мені не годиться. Моє місце біля плити, де я маю приготувати ватапу, докинувши достатньо імбиру, арахісу та перцю чилі.

Тепер додаємо у бульйон кокосового молока, густого та рідкого, і два повні горнятка пальмової олії, вона надасть ватапі бурштинової позолоти. Потім довгенько проварюємо на повільному вогні, весь час помішуючи дерев’яною ложкою в одному напрямку, інакше ватапа згорнеться. Вимішуймо-вимішуймо, аж доки страва буде готова.

Отак щоночі, на повільному вогні проварюють мене сни, та що вдієш, я лише чесна, скромна вдова, одночасно розпусниця, істеричка та навіжена. Ці нічні тортури мене вбивають, я готова бігати вулицями, шукаючи чоловіка, чоловіка, якого я пригощатиму золотавою ватапою і своїм спраглим смаглявим тілом з ароматом імбиру та меду.

Ну ось, ватапа готова, погляньте лише, яка краса! Залишилося тільки ледь скропити пальмовою олією й подати як самостійну страву, або ж із кашею акаса[60]. Гарантую, ваші наречені та чоловіки будуть наминати, аж за вухами лящатиме! Якщо вже зайшлося про наречених, можете всім своїм знайомим розказати про одну молоду, досить милу і красиву вдову, з матовою золотавою шкірою, яка першокласно готує, роботяща і порядна, з чудовою репутацією, жодна жінка в місті, ба навіть на всій Реконкаву не зрівняється з цією зразковою, скромною вдовою, яка згорає на вогнищі несамовитої пристрасті.

Якби вам трапилася відповідна кандидатура, не вагайтеся, швиденько кажіть мені; вранці чи ввечері, опівночі чи на світанку, в дощ чи в спеку, байдуже, негайно кажіть йому адресу і нехай приходить — сам, зі священиком, із суддею чи з шлюбним контрактом, все одно… тільки нехай не бариться. І нехай оцей мій крик душі, оце волання про допомогу лине вітрами в небо, пливе всіма підводними течіями, розпливається з відпливом і припливом морськими та річковими шляхами, адже гавань мою так важко виявити. Якщо хтось із вас почує про холостяка, який шукає вдову, щоб стати з нею на рушник, перекажіть йому, що ось вона, тут, біля плити, готує рибну ватапу і смажиться на пекельному вогні бажань.

10

ЯКОСЬ ДОНА ФЛОР НЕ ВТРИМАЛАСЯ Й В УСЬОМУ ЗІЗНАЛАСЯ ДОНІ НОРМІ: «Я чиста лише ззовні, а всередині — мов вигрібна яма». У ній зростало нестримне бажання, зростало в її тілі, виривалося стогоном із грудей, мовчало криком у тиші її самотності, а нищівні сни не давали їй спокою аж до ранку. «Я проклята, Норміньє, не хочу про це думати, і думаю весь час, не хочу навіть згадувати, але постійно пам’ятаю, боюся своїх снів, та вони сняться мені щоночі. Усе проти моєї волі, розумієш? Я безсила… Моя воля безсила. Я не можу впоратися зі своїм тілом, що мене геть не слухається, Норміньє».

У читаній-перечитаній книжечці з йоги йшлося про «запеклу боротьбу духу та плоті», але боротьба ця була мукою для її тіла, що бунтувало проти її цнотливої душі, ця боротьба вибивала її з колії, з її спокійного існування, адже між волею й інстинктами вже не було жодного зв’язку, жодного узгодження. Усе тепер було суцільною суперечністю: зразкова молода вдова проти спраглої любощів молодиці. Цей важкий випадок, якщо вірити канонам йоги, вимагав «повної зосередженості та щоденних фізичних вправ».

Але не допомогла їй мудра книжка та складні вправи, що їх пухкенька дона Флор не змогла подужати. Намагаючись досягти довгожданої рівноваги душі й тіла, дона Флор два тижні виснажувала себе і мучила. Прагнучи допомогти подрузі, дона Даґмара особисто показала їй різні вправи і дона Флор узялась терпляче їх виконувати, сподіваючись на успіх. Подруга всіляко вихваляла унікальну систему йогів: за цією методикою їй вже вдалося схуднути на чотири кілограми. А от дона зазнала цілковитої поразки: вона навіть не схудла. Замість