Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Не зарадили їй і мудрі висновки вченої дони Жізи, яка, немов професор із кафедри, сипала незрозумілими словами: комплекси, лібідо, підсвідомість, сублімація, табу.

— Для такої сповненої печалі закомплексованої жінки, як ти, Флор, секс перетворюється на табу.

Табу чи не табу, свідомість чи підсвідомість, сублімація, комплекси чи й звичайнісіньке бажання чоловічого тепла — та еротичні сни продовжували спопеляли її зісередини. За логікою американки дона Флор мала вийти на вулицю, підчепити першого-ліпшого чоловіка і, переспавши з ним, розірвати весь той ланцюг сублімацій та комплексів, знищити на її кованому подружньому ложі всі згубні табу, зганьбивши на віки-вічні себе і пам’ять свого небіжчика-чоловіка.

Навчена досвідом, прониклива і кмітлива від природи, дона Норма відразу ж виголосила вердикт:

— Це все, моя люба, від браку чоловічого тепла. Ти молода, Богу дякувати, здорова, то чого ж ти хочеш? Навіть черниці відбувають своє аскетичне життя в умовному шлюбі, у шлюбі з Христом, але деякі з них навіть Ісусові примудряються наставити роги, — дона Норма всміхнулася: — О, пригадуєш монашку з Дестерро, яка завагітніла від пекаря, а потім пішла в актриси? Тоді всі тільки про це і говорили, пам’ятаєш?..

Але навіть образ монашки на театральній сцені не розважив пригнічену дону Флор.

— Але, Норміньє, я ж удова… — не вгавала вона.

— То й що? Чи ти думаєш, що вдова — це вже не жінка? Вдови, як я знаю, весь час тільки про чоловіків і думають, мріють про них, шукають… Отак-от…

— Але ж ти чудово знаєш, що я не така. Ти ж сама мене якось назвала хамкою…

— То й що? Так, я знаю, що ти не кокетка… Але будьмо відверті, останнім часом ти стала така дратівлива, іноді аж нестерпна… Уже майже рік удовуєш, а стан не поліпшується, здається, що й далі така згорьована, ніби лише вчора чоловіка поховала. От раніше ти разом із нами кепкувала з наречених, а тепер, варто хоч комусь пожартувати на цю тему, тобі відразу дах зриває…

— Ти й сама чудово знаєш, до чого призвели всі ті розмови… З’явився той шахрай…

— То все це через отого Графа — чи Принца, чи як його там? Це він так на тебе вплинув, коли стовбичив під ліхтарем? Через того нахабу ти стала така затуркана? Але ж він розглядав тебе лише як ласу здобич, а от сеу Алуїзіо… Втім, після його залицянь ти й геть замкнулася, майже нікуди не виходиш, сахаєшся чоловіків, ніби вони якісь дикі звірі… Зрештою, сеу Алуїзіо хотів лише…

— Я чудово знаю, чого він хотів…

— Добре, нехай він хотів опинитись у твоїх обіймах, переспати з тобою… Але ж це природно… І ще будуть охочі, он скільки чоловіків так і в’ються довкола тебе. Ти ж не просто вдова, а справжня красуня, багато хто поклав на тебе око…

— Невже в мене такий розпусний вигляд, що ці нахаби сміють про таке думати…

— Невже ти вважаєш, що коли чоловік хоче переспати з жінкою, то вона неодмінно розпусниця? Якщо, звісно, не брати до уваги твій «не-займай-мене» вираз обличчя…

— Але ж, Норміньє, що мені з цим робити?

— Мусиш задовольнити ту пекельну жагу, дівчинко… Погасити той нищівний вогонь… Якщо ти не можеш спокійно спати і жити, то лише тому, що тебе випікає зісередини це прокляте полум’я…

— Що ти, Норміньє, Боже збав…

— Але хіба ж це не так? Чи я ж не правду кажу?

— І що я маю зробити? Піти по руках? Я не якась там гріховодниця, щоб коханців заводити. Таке може виправдати лише шлюб… Мені хочеться померти з сорому вже через те, що я про ці дурниці думаю, а ти кажеш жагу вгамувати… Невже я така легковажна, якщо ти мені таке пропонуєш…

— Ой, не перебільшуй, нічого несусвітнього я тобі не пропонувала. І нема на що ображатися!

— Але ж ти сказала…

— Так, я сказала і повторюю: тебе випалює непогамована пристрасть, або як казала моя знайома своїй мамі: «Моя розкішниця, мов розжарена пательня». От і в тебе щось таке. Але це зовсім не означає, що ти легковажна… Навпаки… Ти дуже серйозна і здаєшся ще серйознішою, бо ходиш така гонорова… Побачила б ти свій вираз обличчя, коли якийсь чоловік на тебе звертає увагу…

— А хіба я маю радіти, коли мені кажуть: «Давай зроблю тобі солодко». Краще вже вмерти… Ти ж знаєш, у мене нікого не було, крім чоловіка…

— Так і має бути…

— Але ж він помер…

— І помер він раніше за тебе. Ніщо не заважає тобі вийти за іншого. Ти молода, Флор, тобі ще й тридцяти немає…

— Цього року вже буде…

— Ти ще таке дівчисько… Те, що з тобою відбувається, — це не хвороба і ніяке не божевілля. Ти маєш лише два варіанти, моя люба: або вийти заміж, або завести коханця. Ще, звісно, ти можеш піти в монастир. Але тоді, щоб не зневажити Отця Небесного, стережися продавців хліба, молочарів, садівників та й священиків теж.

— Не блюзнірствуй, Норміньє…

— Я не блюзірствую, Флор. Якби ти була легковажна, то і в жалобі могла би розважатися в своє задоволення, злягаючись з усіма підряд. Але ж ти в нас не така, а це означає, що твій варіант — це знову вийти заміж…

— Бажання вдови, Норміньє, пригнічуються докорами сумління і пам’яттю про померлого чоловіка, вдова не має права згадувати ночі їхніх любощів, а тим більше, мріяти про нового чоловіка. Усе це ображає пам’ять небіжчика.

— Бажання вдови сильніше за пристрасть незайманки або заміжньої жінки, дурненька ти моя, — жваво заперечила дона Норма. — Новим заміжжям ти зовсім не зневажиш пам’ять небіжчика; вдова може шанувати померлого чоловіка і водночас бути щасливою з іншим. До того ж, якщо перший шлюб, м’яко кажучи, був не надто радісний…

У цій тривалій, душевній та щирій бесіді двох подруг, сповненій довіри та підтримки, що навіть між сестрами рідко трапляється, дона Флор нарешті здалася. Можливо, вона здалася значно раніше, у жорстокій внутрішній боротьбі, але вона ніколи б собі цього не визнала, якби дона Норма не розрубала вузла упереджень і лицемірної скорботи, зотлілої у полум’ї жадання.

— Але ж, Норміньє, що з того, коли я й погоджуся з тобою?! Хто захоче взяти мене заміж? Нікому ж не охота доїдати чужі недогризки! Та й не збираюсь я пропонувати себе всім підряд… Напевно, так і помру в цій глухій самотності.

— Зніми свою маску і ручаюся: не мине й півроку…

— Яку маску?

— Ту, що в тебе на обличчі, маску вдаваної скромності й чесноти: «Я вдова і вдовою назавжди зостанусь, я померла для одруження і для життя». Зніми цю