Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

Артур поглянув на Злату — та дивилася на нього широко розкритими очима. Вона чула розмову, не чути її вона не могла, і почуте шокувало її. Артур готує не просто консультацію в клініці для неї — він збирає цілий консиліум...

— Ми поснідаємо й приїдемо. Бувай, — він вимкнув телефон, схвильовано поглянув на неї. Батько викрив його плани зарано. — Я казав тобі про консультацію...

— Казав… — вона не відводила від нього очей. — Але це не просто консультація...

— Тому що потрібно обрати найоптимальніший варіант з усіх можливих. Для цього потрібна думка багатьох спеціалістів.

— Артуре… Я… Я не можу погодитися на це…— її голос тремтів.

— Чому?

— Ти вже стільки зробив для мене…

— Я хочу допомогти тобі повернути впевненість в собі. Для цього потрібно прибрати шрами, щоб ти не ховалася. Ти ж знаєш...

Злата сіла, закривши обличчя руками, сльози полилися з її очей. Вона досі не могла дивитися на себе в дзеркало. Те, що вона там бачила, гнітило її. Вона мріяла, усвідомлюючи повну неможливість здійснення таких мрій, що колись станеться диво, і всі шрами зникнуть, як від помаху чарівної палички, і ось, коли вже мрія стає реальністю — вона не готова її прийняти. Це занадто дорого...

Артур також сів, обережно обійняв її за плечі.

— Сонечку, це лише консультація, щоб дізнатись, що взагалі можливо зробити. Це ж не операція, лише консультація.

— І скільки ти за неї заплатиш?..

— Це не має тебе хвилювати, для тебе мені нічого не шкода.

— Але мене це хвилює, — вона підняла голову і зустрілась з ним поглядом. — Це дуже дорого, Артуре. Ти вчора витратив цілу купу грошей… і ось знову… я не можу... я...

— Послухай, я витрачаю, бо можу це робити.

— Я не можу… — Злата похитала головою і вклала її собі на коліна.

— Ти просто не звикла до того, що про тебе піклуються. Я розумію, що тобі складно це прийняти, але тепер тобі доведеться звикати. І чим швидше ти звикнеш — тим краще буде для нас обох… у мене ще багато різних ідей.

Вона підняла голову, стурбовано оглядаючи його усміхнене обличчя.

— Артуре…

— Сонечку, в тебе НЕМА вибору, — він нахилився, поцілував її в ніс, піднявся з ліжка, одягнув підняті з підлоги піжамні штани і пішов до дверей. — Я в душ і йду готувати сніданок. Чекатиму тебе за столом.

Злата сиділа в ліжку і спантеличено дивилася на двері, котрі повільно зачинялися за ним.