read-books.club » Сучасна проза » Межі пристойності, Лана Вернік 📚 - Українською

Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

159
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Межі пристойності" автора Лана Вернік. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Межі пристойності, Лана Вернік» була написана автором - Лана Вернік, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасна проза".
Поділитися книгою "Межі пристойності, Лана Вернік" в соціальних мережах: 
Ця історія трапилася не так давно, в Україні. Коли я її почула, то перше, що подумалося — ТАК НЕ БУВАЄ! У героїв складні долі, неоднозначне оточення, котре вимагає дотримання певних правил, щоб бути ПРИСТОЙНИМИ ЛЮДЬМИ. От тільки, часто ми не помічаємо різниці між "БУТИ" і "ЗДАВАТИСЯ". Поспілкувавшись більше з оповідачем я зрозуміла, що хочу записати цю історію. ІМЕНА і МІСЦЯ подій ЗМІНЕНО. Книга БЕЗКОШТОВНА, але ви можете подякувати автору вподобайкою =)

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 261
Перейти на сторінку:
✾ 1 ✾

Київ. Червень, 2006 рік.

Світало. Високий гарний брюнет з коротким полубоксом застібнув шкіряну куртку і сперся на білий Opel Omega, припаркований біля під'їзду. Він сонно оглянув двір, зітхнув і закурив. Видихнув струмінь диму в ранкове прохолодне повітря і простежив, як той розчинився, опускаючись долу. Задерши голову, брюнет поглянув на небо. Квадрат, що виднівся крізь периметр багатоповерхівок, затягнутий хмарами — буде дощ.

З під'їзду вибіг високий худорлявий блондин. Він оминав калюжі, на ходу піднімаючи комір джинсової куртки.

— Артурe, бро, дякую, що виручив, — привітався, потиснувши руку.— Вибач мені, вибач, що напружую, з тачками реально накладка вийшла: i баті треба у відрядження, і Танька з конкурсу прилітає..

— Привіт. Та без проблем. Сідай, будемо сунути, щоб до прильоту встигнути. Раптом буде без запізнень, хоча, сумніваюсь.

— Так. Погодка ще та…

Місто ще не прокинулося, машин було мало. Без будь яких перешкод і затримок виїхали на Бориспільську трасу.

— І що там мала? Як зіграла?— запитав Артур, потираючи очі.

— Не повіриш — перше місце. А що ти очі треш? Не виспався?

— Та…

— Хтось заважав?

— Ніхто не заважав, не до того було. Термінова робота, всім на позавчора треба… — похитав головою брюнет, — але Жеко, перше місце — це ж круто!

— Круто, але гран-прі — навчання в Італії… І — мимо...

— А хто взяв гран-прі?

— Там теж з України дівчина, з Житомира чи передмістя. Я думав, що Танька засмутиться, але каже, що Злата — молодець, заслужила.

— Злата? Дивне ім'я, не чув, — труснув головою, проганяючи втому.

— Не чув, чи ще не мав? — Жека заржав.

— Ну, якщо ти так ставиш питання — ні те, ні інше.

— Слов'янське ім'я, типу, наче й не рідкісне. Співачка з таким іменем є,— Жека посміхнувся.

— Попсу не слухаю. І мені ніхто ще з таким іменем не траплявся.

— То ти не там лазиш, не на ту здобич полюєш.

— Можливо, але моя здобич мене цілком влаштовує, — хижо посміхнувся брюнет.

— Блін, Артуре, все ж таки ти — везунчик...

— Я везунчик?— Артур здивувався.

— Ну, так. У тебе всі умови! Маєш квартиру, машину, води-вози діво́к коли і скільки хочеш, у мене такого нема.

— Ще буде.

— Ага. Дожити б.

— Куди ти подінешся?

— Ой, не знаю…

— Все в цьому житті крутиться навколо сексу. Хочеш його мати — створи умови.

— Та у мене якось поки виходить лише підночовувати, — Жека засміявся.

— Варіант. Але на своїй території — свої правила. І мені впадло вранці йти, особливо до приходу “когось-там”. Це ранок, хочеться ще відпочити, а тебе женуть… Ні, хай краще йде сама — я вдома, я сплю, — Артур посміхнувся і скосив погляд на друга. — Але ж у твоєї Зої нібито є квартира?

— Є… — Жека видихнув.

— То які проблеми?

— Полігамність. Нема до неї хімії, тягне на інших, хочу різноманітності.

— Ну, ця різноманітність — відносна. Як каже мій дід: “У всіх все однаково. Ще жодної не зустрів, щоб було впоперек”.

Жека заржав.

— От дід у тебе кінь!— Сказав він врешті, вгамувавши сміх і витираючи сльози.— Таке сказати — треба запам'ятати!

— Так, і керуючись цим виразом, “наліво” від дружини ніколи не ходив.

— Та ну?

— Я йому вірю. Інакше б роздавав поради — “як ходити наліво і при цьому не спалитися”.

— Так… Давай не будемо про одруження.

— Зрозумів, дістає тебе ця тема... Повернемось до Тетяни. Що, вона прямо так і сказала, що інша діваха заслужила?

— Ти уявляєш?!! Ми вдома теж так трохи прифігіли: НАША Танька визнала когось КРАЩИМ за себе! Але — факт. Визнала.

— І тепер вчитися в Італію поїде та інша дівчина,— констатував Артур.

— Так, восени.

— Скрипальки… От віолончелістки — ото тема, — засміявся Артур, намагаючись продемонструвати позу, наскільки це було можливо, сидячи за кермом,— ото правильний інструмент.

— Правильний!— підтримав Жека і салон знову наповнився сміхом.

 

Поставивши машину на платну парковку, запалили по цигарці і пішли в напрямку будівлі аеропорту — глянути табло. Літак затримувався на годину.

— Може кави?— запитав Артур.— Спати хочу, очі злипаються.

— Дорого в аеропорту каву пити, — Жека поморщився.— я зараз трохи не при баблі.

— Я пригощаю. Пішли. Запрацювався, майже не спав, кава мені зараз життєво необхідна.

— Пам'ятаю, програмісти працюють на каві.

— Саме так.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 261
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Межі пристойності, Лана Вернік"