Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Як невиховано, містере Бойко...

© Варвара Любомирова

- Іди сюди, киця, - притискаючись ззаду, Бойка тягне мене на себе.

- Що ще за киця? Блін, дай хоч телефон з зарядки заберу, - сміюся, а наступної секунди вже верещу.

Ми тільки-но увійшли до квартири, руки ще крижані, а він, ледь скинувши взуття та куртку, забирається ними мені під светр. Відкидаю телефон, так і не встигнувши перевірити, чи було щось важливе за час моєї відсутності.

- Чорт, чорт... Бойка... Ти... Бойка... - рвано хапаю ротом повітря.

- Я, - ірже Кір і кусає мою шию, прямо під лінією росту волосся.

Підтягуючи плечі, морщуся. Покриваюся мурашками і знову пищу. Він підхоплює мене на руки й несе в спальню.

- Не передзвониш батькові? - видихаю між поцілунками, коли Бойка опускає мене на ліжко і навалюється зверху.

- Ні.

- Кір... Я розумію, що ви не підтримуєте зв'язку... Але він стільки разів тобі сьогодні набрав... Раптом щось сталося?

Я Рената Ільдаровича, звісно, так само сильно, як і Кір, не виношу, але, здогадавшись, що вони з мамою повернулися з відпустки, збиралася перевірити, чи не дзвонила та мені. Раптом дзвонила? Раптом щось погане сталося? А я тут лежу... Можна не спілкуватися, але знати, що в них усе нормально, якось природно, чи що... Якщо раніше батько Кіру в принципі не видзвонював, то сьогодні від виявленої ним наполегливості щонайменше тривожно стає.

- Похрін, - відбиває Бойка у своїй звичній манері і скочує з мене штани.

Задираючи, стягує слідом і светр. Ковзаючи долонями по моєму тілу, підпалює шкіру і блискавично розносить задоволення. Цілує груди, ребра, що виступають, живіт... Усе це жадібно й водночас методично, висловлюючи насамперед власну потребу в таких ласках. Цілує для себе. Хоче цілувати. Жадає.

- У-у-м-м... Боже...

Забуваючи про все, прикриваю очі. Розслабляюся в очікуванні нашої ейфорії. Але коли Кір стягує з мене труси, моє тіло раптом прошиває тріскучою напругою. Бо він... Він не збирається знову лягати на мене. Доторкається ротом там... Я різко розплющую очі і, піднімаючи голову, скошую погляд на Бойку. Він у цей самий момент піднімає свій – шалений, вогняний, голодний. Прочинені губи, вологі після мене, Кір їх ще й облизує. Шумно й гаряче видихає, я слідом. Здригаючись, відзначаю, як простір навколо починає кружляти. Тримає тільки Бойка. А потім... Чи то моє сприйняття капітально стопориться, чи то справді час пригальмовує. Вії Кіра повільно опадають, і погляд опускається мені на промежину. Судорожно, зі свистом тягну повітря, поки він наближається. Не змикаючи губ, стискаю зуби. Бачачи й відчуваючи дотик його гарячого язика, з шипінням видихаю. Здригаюся і тиснуся киснем на новому вдиху. Падаючи на матрац, очі не заплющую, але все розмивається, вибухає і ніби розсипається на зірки.

Бойка мене жарко цілує, відверто лиже, жадібно посмоктує... І все це йому подобається. Навіть мої відчуття все другорядні. Я включаюся пізніше. Спочатку він робить, пристрасно гарчить і жорстко мне мої стегна. А потім у кожну другу секунду врубаюсь я. Літаю, остаточно втрачаючи точки опори і будь-які фізичні орієнтири. Стогну дедалі голосніше і відчайдушніше. Хапаю губами повітря, затискаю в кулаки простирадло.

Кір не чіпає мене пальцями, до піхви теж рідко наближається. Впливає переважно вище. Він ніби їсть мене, опускаючись до лона тільки за тим, щоб зловити патоку мого збудження. Збираючи її язиком, розмазує по плоті - між складок і по клітору. Щоразу, коли торкається цієї точки, мене немов струмом б'є. Боже, та я тремчу вже безперервно і не намагаюся це зупинити. Навпаки, з серцем, що галопує по всій грудній клітці, нетерпляче чекаю бажаної розв'язки. І коли цей вибух трапляється, кричу на всю силу легенів.

Бойка піднімається і штовхається всередину мене, не давши й хвилини, щоб віддихатися. Між нами мокро, слизько і липко, як ніколи. Мені навіть трохи соромно після всього, але цей сором якийсь такий неймовірно-гострий і солодкий. В очі йому не одразу наважуюся поглянути, та й не залишається на це сил. Я тільки дихаю, стогну і тремчу. Коли Кір цілує, відгукуюся. Він штовхається швидше й різкіше, якось несподівано сильніше, ніж зазвичай, щось усередині мене зачіпає. Кусаючи його, через сльози мукаю і раптом із відтяжкою вдруге розлітаюся. Цього разу могутніше, спекотніше і довше. Мене просто замикає і змиває. Кір, судячи з рухів і звуків, теж позамежне задоволення ловить.

Довго відходимо. Лише ковзнувши долонею Бойці у волосся, помічаю, що він навіть шапку не зняв. Хоч і носить її якось дивно, підвертаючи над вухами, весь спітнів, бідний. Стягуючи головний убір, сміюся. Він, безумовно, розуміє без слів. Лащиться, поки я, перебираючи пальцями густі пасма на його маківці, намагаюся їх просушити.

- Як невиховано, містере Бойка, - дражню, не стримавшись. - Шапку, взагалі-то, при вході в приміщення знімають, а ти в ліжко з нею рушив.

- Я про неї забув. Взагалі вилетіло, - усе ще хриплувато каже він і теж сміється.

- Ну, звісно, вилетіло! Ти ж роздягав мене з порога. А сам... Знімай толстовку, весь гориш.

- Угу, - відгукується він. Стягуючи і викидаючи річ, утикається губами мені в шию. - Хочу ще.

- М-м-м-м...