Читати книгу - "Золотий дім"

— Забирайся, — звеліла вона, — або ми викличемо поліцію, й вони потурбуються про твою платню.

Коли безхатько вийшов, Василіса повернулася до Нерона й звернулася до нього з тією ж владною ноткою а-ля сестра Ретчед у голосі, яку вона застосувала до Кінскі:

— Більше так не роби.

Ага, подумав я. Ми в зозулиному гнізді.

До цього часу я не слідкував у своїй історії за регулярними візитами Нерона Ґолдена до помешкання на Йорк-авеню, де він зустрічався зі своєю улюбленою повією, мадемуазель Лулу. Сам я ніколи в житті не був у борделі й ніколи не платив нікому за секс, що, певно, свідчить про моральну чистоту, але з іншого боку — про простацьку невинність, своєрідну неповноцінність історії мого чоловічого буття. Моя недосвідченість у цій сфері перешкоджає моїй уяві супроводжувати Нерона в його виправах угору якимись вузькими східцями, освітленими червоним світлом ламп, до якогось обкладеного подушками й напахненого будуару; я знав, що вони завжди були частиною його дорослого життя і що до знайомства з теперішньою дружиною він іноді сласно оповідав про свої походеньки найодіознішим членам свого покерного товариства, парочці привабливих стариганчиків, яких звали Карлгайнц і Джамболонья, а може, Карл-Отто і Джамбаттіста, точно не пригадаю — у будь-якому разі, були це німецький та італійський гульвіси з ультраконсервативними поглядами, Об’єднання осі за картярським столом у шкіряних піджаках і яскравих краватках, чиї жінки померли за загадкових обставин, залишивши їм усі свої статки. У питанні практичності взаємин із представницями племені дівчат за викликом вони були однодумцями: їх можна втулити між діловими зустрічами, немає потреби тримати в пам’яті їхні дні народження, і всіх їх можна кликати так само: мадемуазель Джіджі, мадемуазель Розпусниця, мадемуазель Пупсик чи мадемуазель Лулу. У будь-якому разі, імена, які подавали дівчата, були фальшивими. А ще — була це, формулюючи мовою маркетингу, їхня УТП, унікальна торговельна пропозиція — за певну платню вони могли зробити все, що заманеться, а потім тримати рот на замку. Покерними вечорами Нерон і обидва гульвіси, Карл-Фрідріх і Джансільвіо, вихвалялися сексуальними ескападами, на які намовили своїх пань легкої поведінки, розславляючи атлетичну силу, гімнастичну грацію й акробатичну гнучкість своїх повій-обраниць. Нерон був єдиним, хто розводився про розум своєї курви.

— Вона філософиня, — ствердив він. — Я до неї ходжу по мудрість.

На ці слова Карл-Теодор і Джамбеніто зайшлися реготом.

— І поїбатися! — проревли вони в один голос.

— І поїбатися теж, — погодився Нерон Ґолден. — Але філософія — додатковий плюс.

То розкажи нам, закричали вони, поділися з нами мудрістю своєї курви.

— Наприклад, — відповів Нерон Ґолден, — вона каже так: я дозволяю тобі купувати моє тіло, бо бачу, що ти не продав своєї душі.

— Ніяка це не мудрість, — заперечив Джанлука. — Це підлизування.

— А ще вона говорить про світ, — продовжив Нерон, — і вірить у те, що наближається велика катастрофа, і тільки коли все розпадеться, на руїнах народиться новий порядок.

— Це не мудрість, — озвався Карл-Інґо. — Це ленінізм.

Після чого вони всі розкотисто зареготали й вигукнули:

— Граємо далі!

Тепер, у часи його деградації — його загальновизнаного психологічного розпаду, — Нерон рідше їздив у місто до своєї обраниці. Та час від часу він таки вибирався до неї — певне, бажаючи послухати її здобутих дорогою ціною мудростей так само, як йому хотілося послухати безхатченка Кінскі. У результаті подвійної втрати він загубився в тумані беззмістовності й усюди шукав способу знову надати світові сенсу. Він досі здатен був досить пристойно функціонувати, поки перебував у знайомому товаристві. Він заприязнився з водієм лімузина, гаїтянцем із андрогінним іменем Клод-Марі, і платив йому на постійній основі за його компетентність і тримання таємниць, завдяки чому міг курсувати з Макдуґал-стріт до Йорк-Авеню, робити там те, що треба, й без жодних клопотів повертатися додому. Однак того дня, про який я маю тепер розповісти, Клод-Марі поїхав до суду в справі болісного розлучення й вислав замість себе свою тітоньку Мерседес-Бенц. Справжнє ім’я тітоньки Бенц, якесь креольське на основі французького, було невідоме; автомобільне прізвище, яким вона тепер послуговувалася, було шанобливим титулом, яким її нагородили захоплені родичі. Свого часу чудова й вправна водійка, у сивому віці вона здивачіла. Їхала вона нерівно, і Нерон прибув до дверей помешкання мадемуазель Лулу дещо роздратований.

— Привіт, блазнючко, — привітався він. Так він до неї лагідно звертався. — Твій старий блазень приїхав.

— Ти геть сумний, — відзначила вона з напускним французьким акцентом, який йому дуже подобався. — Може, я трішки тебе покараю, а потім ти мене трішки покараєш, і тобі стан краще comme toujours[38]?

— Дай передихнути хвильку, — попросив він. — Водійка якась химерна. Мені аж страшно стало — еге, страшно.

— У тебе смерть лежить на душі, chéri[39], — мовила вона. — Це цілком зрозуміло. Двічі розбите серце не заживає отак відразу.

Він не знав, ким вона була за стінами цієї кімнати з червоною канапою й золотим покривалом на ліжку, але йому було байдуже. Йому цілком вистачало тієї людини, якою вона була в кімнаті. Духівники й філософи — ось кого він шукав. Секс, що тепер і без того давався непросто, був не таким уже й суттєвим. Усередині в Нерона згасло якесь світло, і збудження видавалося ностальгійним містом у залишеній позаду країні.

— Чому все це сталося, — запитав він, — і що це означає?

— Життя дешеве, — відповіла вона. — Ти сам мені говорив, що сказав так Горбачову.

— Я говорив, що так кажуть росіяни. Але я старий, тож життя неминуче стає цінним, хіба ні?

— Хлопчака вбивають на вулиці за те, що він продає цигарки, піф! Дівчинку вбивають на ігровому майданчику за те, що вона бавиться пластмасовим пістолетом, паф! Шістдесят чоловік, застрелених у Чікаґо четвертого липня, бах-бах-бах! Багатий синочок убиває батька за те, що той урізав йому кишенькові, трах! Дівчина, що танцює під музику в натовпі, просить незнайомця перестати тертися об її сідниці, а він у відповідь стріляє їй у лице, на, сука, умри. А я ще не добралася до західного узбережжя. Tu comprends?[40]

— Насильство існує. Я це знаю. Залишається питання ціни.

— Ти хочеш сказати, що для себе й своїх близьких робиш виняток. У такому разі вони мають бути захищені магічним колом від страхіть цього світу, а коли ці страхіття їх зачіпають, виходить, що це збій реальності.

— Ти тепер просто противна. Що ти там знаєш.

— Я щодня ближче до смерті, ніж ти, старенький, а ти прожив уже чимало, — ніжно промовила вона, обіймаючи його. — А я ж твоя блазнючка, тож можу говорити тобі