Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

— Що не отримав ані ліри? — обережно спитала Джой.

— Ні! Тато не міг пробачити дідові, що той звинуватив його в нещирості.

— Не розумію… — Джой винувато розвела руками.

— Коли тато зробив мамі пропозицію, вона була прикута до інвалідного візка. Через аварію вона не могла ходити, і всі лікарі сказали, що вона ніколи ходити не буде. А тато так не вважав. Він був без тями в неї закоханий. А гроші — то ніщо!

— Діти заможних батьків завжди так кажуть, — ущипнув я напарницю.

— Та я від батьків ні цента не беру! — обурилася Франческа. — Я бідна сицилійська дівчина, все са…

Колін не витримав і зареготав.

— Чого ти іржеш?!

— Та просто Джой так само говорить: «Чи могла я, бідна дівчинка з окраїн Сан-Дієґо, мріяти про…» — і далі по списку!

Джой почервоніла. Зате розсміявся я:

— Я теж завжди кажу, що я бідний кривий монгол!

— І головне, скромний! — у відповідь ущипнула мене напарниця.

Наприкінці зміни мені прийшло повідомлення від Маковскі: «Дякую. Все гаразд!»

Весна почалася.

* * *

— Добрий день! У вас на формі державний прапор. Я бачу, ви відповідальний громадянин, якщо віддали перевагу службі. О, ви всміхаєтесь. Як це приємно! Дивіться, я теж у формі, як і ви. Давайте знайомитись! Я Джейн, і я дівчинка! А ще я скаут. Ви знаєте, хто така «дівчинка»?

Я трохи отетерів від такої атаки. Франческа про всяк випадок сховалася за мене й обережно виглядала з-за мого плеча.

Джерелом такого шаленого напору була дівчинка на вигляд років чотирнадцяти. Вбрана вона була у скаутську форму. Дещо видовжене личко, рясно вкрите ластовинням, смішний кирпатий носик, веселі зелені очі й вогненно-руда шапка кучерявого волосся. Джейн була викапана принцеса Меріда з мультику «Відважна». Не вистачало хіба що лука й стріл. Юна шотландська принцеса виявилась ґерлскаутом і продавала традиційне «ґерлскаутське» печиво — п’ять доларів пачка. Вона розклала невеличкий столик прямо при вході на авіабазу, коло центрального КПП.

— То ви знаєте, хто така «дівчинка»? — не відставала від мене Меріда.

Я безпорадно подивився на жінку, що супроводжувала юну продавальницю печива. Та підняла руки вгору, мовляв, «я тут ні до чого — ото попалися до неї на гачок, самі тепер розбирайтеся».

— Ну… Думаю, що знаю, бо в мене в самого дві донечки, і ось, ціла напарниця! — я за рукав витяг Франческу з-за своєї спини й поставив її коло себе.

— Оу, у вас є діти? І скільки їм?

— Старшій буде шістнадцять, а молодшій вісім!

Принцеса витріщилася на мене своїми красивими смарагдовими очима.

— А вам тоді скільки?! Та ви такий, як мій старший брат!

— Твій старший брат монгол і в нього такі самі очі й таке саме чорне волосся, як у мене?

— Ой, та ні, він рудий! Просто я думала, що ви приблизно одного віку! Отже, у вас дві донечки! Дивіться, я теж така, як вони! У мене є ноги! — Джейн вказала на ніжки в зелених гольфах. — Є руки! — простягла мені свої бліді в ластовинні руки з фєнєчками, сплетеними з різнокольорових ниток. — А ще є голова і дещо в ній! Я — дівчинка! А дівчинка значить G.I.R.L.! А G.I.R.L. означає: Go-getter, Innovator, Risk-taker, Leader![70]

— Вау, класно придумано! — захоплено сказав я, і не встиг оговтатись, як вона застосувала щодо мене заборонений прийом:

— Уявіть, що ваші дівчата продають поряд зі мною це печиво! Усі кошти будуть спрямовані на розвиток і підтримку скаутського руху в США, і ми також допомагаємо країнам Африки і Латинської Америки встановлювати криниці з чистою водою для населення! Невже б ви не витратили п’ять доларів на таку шляхетну ціль?

Франческа штрикнула мене у бік і прошепотіла:

— Диви, як викладає! Вищий пілотаж!

Я зрозумів, що відступати нікуди, що мене переможено й захоплено в полон.

— Та тобі, мабуть, готівку потрібно? Бо в мене тільки картка… — пробурмотів я.

— У мене є чудовий пристрій! Картрідер! Я ціную ваш час і роблю все, щоб вам було зручно інвестувати в майбутнє нашої країни і купити це чудове печиво!

В руках у Джейн опинився телефон із портативним терміналом для банківських карток. Відступати було нікуди, тому я, притиснутий до стінки, потягся по гаманця.

Купила пачку і Франческа.

— Ви справжні свідомі громадяни, патріоти своєї країни, які дбають про майбутнє США! — урочисто оголосила Джейн-Меріда, вручаючи нам по пачці печива.

— Слухай, із тебе вийде або класний політик, або класний підприємець! — захоплено сказав я.

— О, нею вже цікавилися з апарату губернатора. Джейн — наша місцева знаменитість! Стільки, скільки вона, ніхто не продає! — втрутилася жіночка.

— Я хочу бути фізиком! — заявила Джейн.

— Повір мені, дівчинко, — сказав я, передаючи пачку Франчесці, — ти ним станеш!

* * *

Зміна сьогодні проходить тривожно. Наша стажерка Джой розгублена, неуважна і, здається, взагалі не вникає в суть процесів, якими ми сьогодні керуємо. Плутається у формулах, підставляє абсолютно не ті значення, робить купу інших дурних помилок і, бачу, ось-ось заплаче.

А все тому, що сьогодні у Джой суд.

За рутиною і навчанням ми якось і забули, що його призначено на цей понеділок. «Засідання буде дуже коротке», — пообіцяв добрий Патріціо, чим аж ніяк не заспокоїв, а ще більше нас усіх розтривожив. Ми знали, що «потерпілі» могли зажадати компенсації і суворого покарання для маленької Джой. І тільки від Патріціо залежало, яке саме воно буде. Ми з усієї сили намагалися відвернути Джой Такахаші від важких думок, і нам це майже вдалося.

Поки не прийшов Патріціо і все не зіпсував.

— Усім доброго ранку! — Патріціо з’явився у командному центрі за дві години до початку засідання. — Ну що, Джой, як там у фільмі: «Сьогодні хороший день, щоб померти?»

Японка, яка й так мала білу, аж порцелянову шкіру, буквально посиніла. Ми аж охнули.

— «Щоранку думай про те, як потрібно помирати. Щовечора оновлюй свою свідомість думками про смерть!» — не заспокоювався противний Патріціо. — Звідки це?

— Бусідо… — одними губами прошепотіла бідолашна Джой.

— Патріціо, ти здурів? Що ти верзеш, дурню?! Ти її налякав до смерті! — накинулася на брата Франческа. При слові «смерть» Джой змінила синій колір на зелений.

— Та я пожартував, чого ви всі так напружилися?! — засміявся Патріціо. Але крім нього ніхто сміявся. У Коліна смикнулося ліве око.

— Ну добре, все, мовчу. Не осуджуйте мене. Просто в мене сьогодні хороший настрій! — намагався виправдатися Патріціо. — Хто нам складе компанію в суді?

— Та ми всі поїдемо. Джорджіо, Колін, Трейсі і я. Сара, Маковскі, професор і старший офіцер будуть на телефонах, — сказала Франческа. — Ми зуміємо закінчити роботу на годину раніше.

— От і чудово! — зрадів Патріціо, потираючи руки. — Я обіцяю вам: буде весело!

У суді містечка Толланд не було де яблуку впасти. Таке враження, що понеділок — це Судний день.

— Думаю, надовго ця процедура не затягнеться, — Патріціо подивився на годинник. Джой втягла голову у плечі.

— Та не переживай, ти нікого не вбила… Ну покалічила трохи…

— Франческо, ну що ти верзеш! Ти її тільки ще більше лякаєш! Що Патріціо, що ти — обоє рябоє!

Я смикнув напарницю за рукав.

— Джой, дитино, не слухай її!

Франческа пхикнула і відвернулась, ображено задерши носа.