Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну що там?
— Вони посварились.
— Oh, really? Таке буває.
— Oh, really? Я й не знала.
— Ближче до суті.
— Фінанси.
Розумію, це дуже й дуже серйозна причина.
— А що саме?
— Я не знаю точно. Сара познайомила його зі своїми батьками. Тоді все й відбулося.
— Що відбулося?
— Конфлікт.
— Франческо, кажи ясніше!
— Та я нічого більше не знаю!
— О, камон, ти ж дівчина! Невже Сара з тобою не поділилася?!
— Джорджіо, це з тобою всі тут діляться, ти ж у нас журналіст, спеціаліст з інтерв’ю! А я всього-на-всього лише бідна сицилійська дівчина!
Колін, який чув увесь наш діалог, раптом рохнув у кулак.
— Може, ти сходиш до Маковскі й дізнаєшся?
— Гаразд, — отримавши завдання від редактора цінну вказівку від напарниці, я подався до Маковскі на Центральний КПП.
Маковскі належав до тієї категорії людей, у яких все написано на обличчі.
Сьогодні на круглому й завжди добродушному обличчі сержанта було написано: «звісно-типу-в-мене-все-добре-але-якби-в-мене-хтось-спитав-то-все-просто-капець».
Я мовчки зайшов у службове приміщення, сів у сержантове крісло, закинув ноги на пульт і сказав:
— Я в курсі, що у вас щось не те. Розказуй!
Маковскі шумно зітхнув і сказав:
— Якась херня!
Це був такий влучний опис, що я мимоволі засміявся. Льолєк набундючився.
— Сара запросила мене на знайомство з батьками.
— О, це круто! — я і сам згадав своє знайомство з Ярчиними батьками вісімнадцять років тому. Слід визнати, що в них дуже міцні нерви і стійка психіка.
— Я дуже хвилювався, — Маковскі люто почервонів, либонь, спогади вдарили йому в голову.
— Я тебе розумію, друже! Я теж хвилювався. Але, клянуся, батьки моєї дружини хвилювалися у сто разів більше! — уявіть собі чудову українську родину, де раптом з’являється монгол. Просто уявіть. Уявили? Усе. Більше не уявляйте.
— Та я не знаю, чи її батько взагалі хвилювався! — раптом розсердився Маковскі.
— То що сталося?!
— Він хотів від мене відкупитися!
Я зняв ноги з пульта і, абсолютно приголомшений, витріщився на Льолєка.
— Поясни, будь ласка!
— Ну, він почав розпитувати, хто я, звідки і все таке інше. А я, як дурник, розповів і про сестру-тінейджера, яка хоче цього року вступати в акторську школу в Каліфорнії, і про маму, яка бореться з раком, і чого я їжджу на роздовбаному «Форді», і про все на світі…
— Ти так усе прямо й вивалив на першій зустрічі?
— А що, я мав розділити інформацію на дві зустрічі? Ну, він ниточка за ниточкою усе з мене й витяг. Це ж батько Сари, я що, мушу йому брехати?!
— Ти не гарячкуй так. Подумаєш, розповів. Теж мені кримінал. І що було далі?
— А далі він пішов і вернувся із чеком на круглу суму, — я трохи склянку з водою не впустив.
— З дуже круглою?
— Джорджіо, я за рік стільки не заробляю.
Слід зауважити, що американці до грошей ставляться дуже прагматично. Завжди кожна серйозна виписана сума має чітку мотивацію: виплата боргу, допомога або доброчинність.
А є ще інший варіант — відкупитися.
— Здається, я їм одразу не сподобався, — бубонів Маковскі. — Вони думали, що я щось там шукаю. Щось там від Сари хочу…
— Я не зовсім зрозумів, точніше, геть не зрозумів, що ти маєш на увазі.
— У Сари дуже заможні батьки, — Маковскі засопів, як ображена дитина. — Її батько — власник транспортної компанії, а мати — університетський професор!
— А чого ти вирішив, що він хотів від тебе відкупитися?
— Пам’ятаєш, у Сари був один… Пітер.
— О-о-о, пам’ятаю ту прикру історію.
— А знаєш, як він від Сари відчепився?
— Невже?!
— Так. Батько йому дав такого хабаря, що той забрався зі штату геть.
— Ну добре. А ти з чого вирішив, що батько хоче від тебе відкупитися?
— Бо я не подарунок, до того ж на хріна йому такі проблемні родичі?
— Чекай-чекай. Ти Сарі пропозицію зробив?!
— Ще ні… — Маковскі знов люто почервонів.
— А коли?
— Тепер уже й не знаю…
— Що значить, «не знаю», сержанте?!
— Ми більше не розмовляємо.
У нас у командному центрі є один вередливий монітор. Не знаю, що з ним, але він вмикається із другого або третього разу. І то не завжди. Коли ми готуємо апаратуру до роботи, то вмикаємо всю нашу інформаційну панель, яка складається із кількох величезних моніторів, і коли отой вередливий не вмикається, він так і мозолить мені очі чорною діркою в лівому нижньому кутку панелі. І від цього я почуваю легкий дискомфорт. Це як камінчик у черевику, який ви старанно півгодини зашнуровували, як муха в бокалі з вином, як краплинка соусу, що потрапила на білосніжну сорочку. Саме таке враження в мене виникло, коли Маковскі повідомив, що вони з Сарою «більше не розмовляють».
— І давно?
— Тижнів два.
— А чого? Це ж не Сара виписала тобі чек.
— Я той чек акуратно розірвав, поклав на стіл і грюкнув дверима.
— Теж мені, любитель театральних ефектів. І що, навіть не поговорив із батьком? І з Сарою?
— Та тут і так усе ясно.
— Маковскі, ти дурко.
— Якщо ти прийшов повідомити тільки про це, то я й без тебе знаю, — образився Льолєк.
— Мені, як журналістові, одне незрозуміло: ти не вислухав позиції сторін. Я маю на увазі Сару та її батька. Ти побачив чек, жовта рідина вдарила тобі в голову, ти театрально заломив руки і втік. А потім зробив висновки і навіть не потурбувався з’ясувати, що це, в біса, таке було?
Маковскі мовчки сопів.
— Чого ти раптом вирішив, що батько хоче тебе позбутись? А може, він хотів щиро, від усього свого батьківського серця, тобі допомогти?
— У перший день знайомства?! Та він мене геть не знає!
— А може, він просто довіряє своїй дочці? А може, то була Сарина ідея? А може, навпаки, вона нічого про це не знала і теж була шокована? Ну чого ти вирішив, що твоя думка тут єдина правильна, і ти на основі цієї думки зробив висновки? Це називається «сам побачив, сам додумав і сам же образився». Дуже по-дитячому. Дитячий садочок, Маковскі. Сідай, двійка!
Льолєк розгублено кліпав своїми білявими віями. Він був схожий на молодого бичка, якому перед мордою розкрили парасольку.
— Це ж було очевидно…
— Знаєш, чувак, якщо дивитись один тільки FOX News, то складеться враження, що країна в облозі, а процвітає тільки завдяки тому, що американці обрали саме того, кого треба. А якщо дивитися тільки CNN — усе погано, у світі твориться якась суцільна херня, зброю треба заборонити, а країну очолює круасан.
— Ти трохи перебільшуєш.
— Ні, дорогий мій Льолєку, повір мені як колишньому журналістові. Не довіряй джерелам і емоціям, будь скептиком. Порівнюй, перевіряй і докопуйся. Бо може з’ясуватися, що все зовсім не так, як тобі здається.
Маковскі приголомшено мовчав. Я лише зітхнув і встав із крісла:
— Ну все, нотацію завершено. Я вертаюся до себе в командний центр. А ти провідай Сару. Вона ні в чому не винна. Будь людиною, сержанте!
— Угу.
— Так, щось я не зрозумів. Що це за гівняна відповідь?!
— Sir, yes, sir!
— Ну що там, що там? — Франческа жадала подробиць. Я переповів ситуацію. Франческа задумалася.
— Знаєш, справді складно зрозуміти батькову мотивацію. Може, він і справді хотів допомогти. Навряд чи він хотів позбутись Льолєка. Льолєк набагато приємніший, ніж той її слизький колишній.
— А може, він просто його перевіряв? Згадай Вескотта, він же теж любить познущатися із хлопців Меґан.
— Коли мій тато оженився на мамі, то дід сказав,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.