Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пробач.
Я ще не бачила її такою пригніченою.
— Все гаразд, — заспокоїла я.
Думки продовжували кружляти. Якась частина мене хотіла повернутися провулком і гукнути Аппарата, вимагати, щоб він показався, полювати на нього міськими вулицями, доки не знайду і не вирву правду з його брехливого рота. Я зазирнула за живопліт. Досі чула за спиною крики з вечірки, а десь у темряві на монастирі закалатали дзвони. Зітхнула:
— Забираймося звідси.
Ми знайшли свого погонича на вузькій бічній вуличці, де його й залишили. Повернення до палацу було напруженим.
— Та сутичка не була збігом, — припустив Мал.
— Так, — погодилася Тамара, торкаючись потворного порізу на підборідді. — Він знав, що ми будемо там.
— Звідки? — закортіло дізнатися Малові. — Більше ніхто не знав, що ми збиралися на вечірку. Ти розповіла Ніколаї?
— Ніколаї тут ні до чого, — втрутилася я.
— Чому ти впевнена?
— Тому що йому б це нічого не дало. — Я притиснула пальці до скронь. — Можливо, хтось бачив, як ми поїхали з палацу.
— А як Аппарат непоміченим потрапив до Ос Альти? Звідки він узагалі знав, що ми будемо на вечірці?
— Не знаю, — стомлено відповіла я. — Він сказав, що віряни є всюди. Може, хтось із прислуги підслухав.
— Нам сьогодні пощастило, — зауважила Тамара. — Все могло закінчитися значно гірше.
— Я не була в небезпеці, — запевнила я. — Він просто хотів поговорити.
— Що він сказав?
Я коротко переповіла розмову, але не згадала про щоденники Морозова. Не розповідала про них нікому, крім Мала, а Тамара вже й так забагато знала про підсилювачі.
— Він збирає власну армію, — підсумувала я. — З людей, котрі вірять, що я постала з мертвих, вважають, буцімто я наділена якоюсь священною силою.
— Скільки їх? — запитав Мал.
— Не знаю. І не знаю, що він із ними збирається робити. Піти маршем проти короля? Відправити протистояти Дарклінґовій орді? Я вже відповідальна за Гришу. Не хочу брати на себе додатковий тягар і керувати армією безпомічних отказанців.
— Не такі ми вже й безпомічні, — різко кинув Мал.
— Я не… я просто мала на увазі, що він використовує цих людей. Експлуатує їхню надію.
— І чим це відрізняється від парадів, з якими Ніколаї возив тебе від села до села?
— Ніколаї не розповідає людям, що я безсмертна чи здатна творити дива.
— Так, — погодився Мал, — він просто дозволяє їм так думати.
— Чому ти з такою готовністю кидаєшся на нього?
— Чому ти з такою готовністю захищаєш його?
Я відвернулася — була занадто втомлена, виснажена й не здатна чітко думати через вихор у голові. Залиті світлом ліхтарів вулиці верхнього міста пропливали повз вікно фіакра. Решта поїздки минула в тиші.
***
Повернувшись до Маленького Палацу, я перевдягнулась, а Мал і Тамара тим часом переповіли Толі все, що сталося.
Коли Мал постукав до мене, я сиділа на ліжку. Він зачинив за собою двері й прихилився до них, роззираючись.
— Ця кімната така гнітюча. Я думав, ти збиралася переоздобити її.
Я здвигнула плечима. На мене чекало забагато інших турбот, і я вже майже звикла до тихого мороку кімнати.
— Думаєш, у нього є щоденники? — запитав Мал.
— Я здивувалася, що він узагалі знає про їхнє існування.
Хлопець підійшов до ліжка, і я підібрала коліна, звільняючи йому місце.
— Тамара має рацію, — сказав він, опускаючись на підлогу біля моїх ніг. — Усе могло бути значно гірше.
Я зітхнула.
— От тобі й помилувалася краєвидами.
— Мені не слід було пропонувати йти туди.
— Мені не слід було погоджуватися.
Трекер кивнув і поко́пав підлогу носаком черевика.
— Я сумую за тобою, — тихо промовив він.
Лагідні слова, та від них я боляче здригнулася. Невже якась частина мене сумнівалася в цьому? Він так часто зникав.
Я торкнулася Малової руки.
— Я теж за тобою сумую.
— Ходи завтра зі мною на тренування зі стрільби, — запропонував він. — Біля озера.
— Не можу. Я і Ніколаї зустрічаємося з делегацією керчинських банкірів. Вони хочуть побачити Заклинательку Сонця, перш ніж пообіцяють королівському двору позику.
— Скажи їм, що захворіла.
— Гриші не хворіють.
— Ну то скажи, що зайнята, — не вгавав він.
— Не можу.
— Інші гриші мають час на…
— Я — не інші гриші, — кинула я грубіше, ніж збиралася.
— Знаю, — втомлено
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога та штурм, Лі Бардуго», після закриття браузера.