Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Як тільки переступаю поріг кав’ярні одразу начіпляю на своє обличчя натягнуту посмішку та прямую до столика за яким сидить Ліна. Вона сиділа і щось дивилась в телефоні, тому не одразу мене помітила.

— Привіт, — радісно сказала я та опустилась на місце на проти.

Ліна підняла на мене свій погляд, але дещо прискіпливо почала розглядати мене. Моя усмішка почала спадати, але я посилила її з надмірним ентузіазмом.

— Ти якась дивна. — пробурмотіла вона. — З тобою все гаразд?

Моя посмішка спала остаточно. Чому вона все помічає?

— Так. — радісно сказала я, але вона звузила на мене очі і її рот дивно скривився.

Я закотила очі. Не скриєш від неї правди. Я вже остаточно зрозуміла, що з мене погана брехуха, і зрештою мені потрібно розповісти правду.

— Гаразд, — зітхнула я. — Я зовсім не в порядку.

Я  поставила руку на стіл та сперлась на свою долоню щокою. Ліна почала озиратись по сторонах, а тоді зупинила свій погляд на вікні. Її очі помітно розширились.

— Це хіба не Давид? — спитала вона з підозрою глянувши на мене.

Я дещо невпевнено, але все ж глянула у вікно. Мені хотілось посміхнусь, але я стримала себе. Він стояв спершись один плечем до стовпа світлофора, його міцні руки були сховані у кишенях, а погляд був зосереджений на мені. Карі очі ні на мить не відвернулись, вони стежили, торкались моєї шкіри, яка вже починала рум’яніти.

— Я можу зараз встати та відправити його до біса. — заявила подруга.

— Все нормально.

— Він сказав тобі щось? Якщо…

— Господи, давай перестанемо говорити про нього. Зі мною все добре.

Її погляд недовірливо пройшовся мною, але потім вона зітхнула та кивнула головою. Я полегшено видихнула.

— Чому ти хотіла зустрітись? — поцікавилась я.

— Ах, так, — вона склала руки перед собою та підсунулась на місці, вмощуючись у зручну позу. — Один мій друг розповів мені, що його компанія потребує фінансового аналітика і я йому запропонувала тебе, він погодився.

— Справді? — відверто здивувалась я.

Я розповіла Ліні, що більше не повертатимусь у компанію. Але не думала, що все відбудеться так швидко.

— Ти можеш прийти до нього у будь-який день, — вона простягнула візитку. — Там звичайно не такий великий офіс, до якого ти звикла, але я думаю роботи не мало.

Я кивнула погоджуючись.

— Я насправді готова братись за будь-яку роботу. — тихо сказала.

— Я тебе прошу, тільки не говори це йому, бо він придумає чим тебе ще можна загрузити. Стас занадто полюбляє користуватись людською люб’язністю та витривалістю.

Мій погляд упав на візитку, яку тримала у руках. Це мій не єдиний шанс, але один з небагатьох, який я можу почати зараз. Але ще потрібно буде зайти на мою ще наявну роботу. Я так і не написала заяву на звільнення. Мене лякала можливість зустрічі з Давидом. Хоч, я і бачила його ледь не кожен день, коли він чекав мене: коли я йшла за хлібом, на прогулянку, до Ліни та навіть виносити сміття. Він завжди з’являвся в моєму полі зору.

І я розумію, я м’якшала.

Я поглянула на вулицю, і помітила, що Давида там вже більше не було…

Моя улюблена пісня Тейлор Свіфт вимкнулася, а потім послідував сигнал дзвінку. Я припинила наносити туш та схопила у руку смартфон, відповідаючи на виклик.

— Ліно, я зараз запізнюсь назустріч.

Я увімкнула телефон на повну гучність та продовжила малювати очі.

— Та пізніше підеш, він не образиться. — байдужим тоном відповіла Ліна. — Я щойно таке побачила, в мене ще до тепер серце стукоче, як навіжене.

Я зупинилась та опустила руки, все ще тримаючи у руках щіточку.

— Не говори загадками, що я маю побачити.

— Зайди на сайт журналу «Стар бізнес».

Я не знаю чому, але відчувала хвилювання, коли переходила на сайт, про який йшла мова. Перша вкладка відкрилась й моє серце завмерло від побаченого, а потім забилось з такою шаленою швидкістю, що мало не пробивало діру у грудній клітці.

Я зупинилась на заголовку, кліпаючи, ніби він кудись дінеться. Мої очі знову пройшлися жирними літерами: Шок у сфері бізнесу: Відомий мільярдер сколихнув усіх своєю заявою про відставку. Нижче помітила посилання на відео матеріал, і не роздумуючи клацнула.

— Я розумію, що для вас це було несподівано, оскільки компанія розвивалась і весь процес йшов гладко. Але насправді на шляху був камінець. Камінець, який поставив я власноруч. З часом він виріс та перетворився в брилу, яка не дала рухатись вперед, а тим більш почала руйнувати компанію.

Постала пауза, і я із завмиранням серця чекала коли він продовжить.

— Насправді я тут не для того, щоб виправдовувати свої вчинки. Це було зухвало та нерозумно з мого боку брехати своїм партнерам, чи людям, які спостерігають за мною та бажають чогось досягнути у цьому жахливому світі. Я визнаю свою помилку. Але найбільше я відчуваю провину перед людиною, яка показала мені цей світ з іншої сторони, — з тієї, якої раніше я не помічав. Вона відкрила в мені зовсім інше. Я побачив ті речі, які раніше ігнорував роками. І вони виявились прекрасними, як і вона сама. Я не знаю чи побачить вона цей сюжет, але я прошу тебе пробачити мені.