Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Аліса

Відмова.

Знову.

Вже чотири довбані місяці я намагаюсь знайти роботу. І без успішно.

До цього я працювала у досить непоганій компанії. Директор фірми був дуже добрим та чуйним чоловіком. Я працювала його асистентом з двадцяти років. Але в один момент компанія збанкрутувала і я стала безробітною.

Провівши декілька днів плачучи в подушку. Я зібрала себе в руки і вирішила шукати нову роботу. Але не думала, що це буде так важко. Постійні відмови збивали з пантелику, але я вирішила не зупинятись. Тому що, свої потреби я повинна була закрити сама.

Я сиділа за столиком в кафе. Стіл був закиданий моїми папірцями. Офіціант вкотре підійшов до мене з моїм улюбленим фруктовим чаєм. Я подякувавши йому, повернулась до місця де закінчила.

Я переглядала вакансії асистента, бо вважала, що я більш компетентна в цьому плані. Першою роботою була саме ця посада. Але у тому відчаї, який почав наповнювати мій мозок, я вже й почала заглядатись й на інші. Консультант, наприклад, або продавець — саме їх, наполегливо шукали рекрутери. 

Від усієї цієї бурі думок, які крутились у моїй голові, я пригнічено схилила голову не впевнена, чи маю настрій продовжувати пошуки.

Почувши звук дзвіночків, які висіли на дверях, я підняла голову й побачила високого чоловіка, який зайшов у середину. Він елегантно й водночас владно пройшовся до прилавка. Він був таким високим, що мені здалось що він досягає двох метрів. Ідеально пошитий костюм та світло сіре пальто виглядало на ньому дуже дорого. Цей чоловік точно багатий.

— Перепрошую, ви не проти якщо я сяду біля вас? — Я підняла голову і побачила перед собою того самого чоловіка, який недавно зайшов у кафе.

— Сьогодні всі столики зайняті. — пояснив він.

Я повернула голову розглядаючи приміщення. І помітила, що справді не було вільного столу. Тому я посміхнулась, і кивнула.

— Не проти. — Я стала забирати папери, щоб звільнити трохи місця.

Він сів поклавши свою каву на стіл, після чого став набирати щось в телефоні. А я повернула свій погляд до аркуша. Оголошень про пошук асистента керівника було не багато, але ще більше зменшувався вибір через їхні високі вимоги або як би я їх назвала дурні.

Почухавши потилицю, я вичеркнула ще одне оголошення.

— Ви шукаєте роботу?

Почувши голос чоловіка, я відірвала свій погляд від столу вперше зустрівшись з ним поглядом.

— Ага. — кивнула я, підозріло примруживши очі. — Звідки ви знаєте?

— Ну... Ви тримаєте в руках газету на сторінці з вакансіями. — Він кивнув на газету, стримуючи свою усмішку. — Тому я і припустив, що ви зараз в пошуках.

Ну, звичайно ж, цей бардак було важко не помітити.

— І як йдуть пошуки? — продовжив  він.

 Зробивши ковток кави він очікував на мою відповідь.

— Не впевнена, що повинна ділитись з вами... — мовила я, збираючи свої речі. — Але жахливо.

— Можна поглянути ваше резюме?

Не знаю, що на мене найшло, тому що я не була впевнена у цьому чоловікові (що якщо він серійний маніяк?),але довго не думаючи надіслала йому на пошту своє резюме. Доки він переглядав його в мене було відчуття, ніби я стояла в планці — мої ноги трусились від хвилювання.

Від відклав свій телефон та з серйозним виразом обличчя поглянув на мене.

— Наша компанія зараз в пошуку працівників, і резюме просто чудове.

Від цих слів стало приємно, але мене надто хвилювало чи не відмовить він мені. Я схрестила пальці під столом, думаючи, що мені це якось допоможе.

 — Тож... я можу запропонувати вам роботу.

—  Справді?

— Так. — Цього разу він таки усміхнувся. — Вибач, я не представився. Мене звати Влад.

— Я Аліса.

— Приємно познайомитися, Алісо. — чоловік потиснув мені руку. — Сподіваюсь, ти не проти, якщо ми перейдемо на ти?

Я активно похитала головою, запевняючи, що ні.

— То як я вже казав наша компанія в пошуку працівників, і як я зрозумів в тебе є досвід робити в компанії.

—Так. До цього я працювала асистентом генерального директора.

—Чудово. — промовив він, киваючи головою.

Провівши ще декілька хвилин обговорюючи робочі моменти, ми вийшли з кафе. За двадцять хвилин я повинна була дістатись до майстерні, яка знаходилась за декілька кварталів звідси. Я пообіцяла подрузі, що допоможу їй. І мені потрібно вже було поспішати якщо я не хотіла, щоб вона завалила мене питаннями.

— До речі, наш офіс знаходиться на он тій вулиці.

Він вказав на будівлю з правої сторони. Я поглянула на неї. Висока біла будівля височіла над усіма іншими.

— Тоді чекатиму тебе завтра, Алісо. — мовив він.

— Гаразд.

Коли в чоловіка задзвонив телефон, він попрощався і поспішно пішов у тому напрямку. А я швидко поспішила до Ліни, щоб розповісти хорошу новину.