Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

— Мені шкода, що я повівся як дурень, — промовив Давид.

Я чекала цих слів, але він запізнився на два тижні. Хоча маленька добра частинка мене була готова його пробачити.

А потім в пам’яті спливли моменти, коли я захлиналась слізьми, коли побачила його з іншою. Цей спогад був ще болючішим.

— Я думаю, тобі варто перестати ходити за мною. Ти даремно гаєш час. — пробурмотіла я. — І перестань надсилати мені квіти.

— Я не можу перестати робити цього, сонечко.

— Ти не отримаєш моє прощення, якщо будеш надсилати мені подарунки. — твердо сказала.

Він кивнув головою та зітхнув.

— Я чекатиму стільки, скільки буде потрібно і робитиму все, що в моїх силах, тільки пробач мені. Я не можу жити в цьому світі без тебе.

— Ти можеш взяти собі за дружину будь-кого. І жити з нею довго та щасливо.

Раптом стало гірко та кисло від цих слів, які сказала. Я фактично запропонувала йому створити з кимось іншим сім’ю.

— Я можу, але не хочу. Мені не підійде жодна інша жінка в цьому світі, крім тебе.

Як ще мені набридла ця брехня. Минулого тижня він досить не заморочувався над цим. Тоді коли обіймав та цілував іншу жінку. Мій мозок кипів, а ноги тремтіли від злості. Тому я не витримала та вилила, це на нього.

— Як ти можеш так нахабно брехати мені в обличчя? — закричала я. — Розказуєш, як тобі важко й хочеш повернути мене. Хоча сам знайшов заміну і…

— Що ти кажеш? — перебив він та збентежено глянув на мене.

— Я бачила тебе, — зізналась я. — Минулого тижня, коли ми з Ліною йшли до її квартири, я бачила тебе. Ти стояв та чекав на когось. А потім з під’їзду вийшла красива жінка, вона обняла тебе, а потім… Будь ласка, скажи, що мені це наснилось або привиділось. — попросила я.  Мій голос майже зірвався, а очі застелила пелена сліз.

На його обличчі з’явилась розгубленість, а потім помітила, що він задумався.

— Я був там. — сказав тихо, і моє серце вкотре розбилось.

— Отже, це правда… — прошепотіла я. — Нам більше не має про що розмовляти. І перестань ходити за мною, бо інакше я буду змушена написати заяву в поліцію за переслідування.

Він хотів щось сказати, але я не дала йому цього зробити . Я розвернулась та швидко пішла. Пройшовши менше кварталу, я відчула, а потім побачила Давида, який йшов за мною.

 Я пришвидшила кроки, але це мало поганий результат, адже він був вищим і робив один крок, як я в той час — два.

В грудях з’явилося полегшення, коли я побачила кав’ярню, в якій ми мали зустрітися  з Ліною. Схоже Давид помітив, що я звертаю саме в неї, тому перегородив мені шлях. Я встигла тільки відкрити рота, щоб запротестувати, але він випередив мене.

— Я був там. — знову сказав він, заглядаючи мені в очі. — Але тільки для того, щоб поговорити. Я не знав, що вона накинеться на мене, як самиця. І я не зробив нічого, що прирівнюється до зради. Ти можеш вірити мені, можеш не вірити. Але це правда. Я ніколи не став би зраджувати тобі, Алісо.

Я ошелешено відкрила рота, а мої брови злегка піднялись вгору.

— Пробач, я…

Я відчула якийсь укол провини за те, що звинуватила його в тому, чого він не робив. І йому очевидно було образливо чути ці звинувачення в його сторону.

— Це я винен, що заставив тебе думати, що можу таке зробити. Я нічим не ділився з тобою. Але все зміниться. Я готовий дати тобі все, що ти захочеш. Ти хочеш поїхати в іншу країну? Гаразд. Ти хочеш не працювати? Гаразд. Ти хочеш, щоб я став перед тобою на коліна? Я зроблю це, і навіть більше. 

— Я не хочу, щоб все стосувалось грошей. — зізналась я.

— Цього не буде. — прошепотів він, ніжно стискаючи мою долоню, а іншою він доторкнувся мого волосся, поправивши його за вухо. — Ми можемо разом проводити час. Просто дай нам шанс.

Я проковтнула грудку, яка стояла в горлі. А потім забрала свою руку з його хватки. Було боляче залишатись від його тепла, але я пройшла занадто багато. Мені знадобиться час, щоб прийти до тями та зрозуміти, чи готова я дати йому шанс.

Я боялася, що знову зазнаю невдачі і розіб’юсь ще більше, ніж до цього.

— Пробач… — це останнє, що я сказала перед тим, як зайти в кав’ярню.