Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Мій телефон не видавав більше ні звуку, і я так само мовчки стояла і витріщалась в екран, який починав тьмяніти. Господи… Я приложила руку до рота, все ще оповита емоціями, які з’явились після перегляду.

Він пішов у відставку. Він просив пробачити. Мені здається моя голова перестала функціонувати. Але серце, невпинно билось, билось так, що його поштовхи відчувались у кожному дюймі мого тіла.

Я маю його побачити, — ця думка з’явилась миттєво. І так само швидко вона перейшла до реалізації. Я не надто заморочуюсь, який у мене вигляд, а чимдуж біжу в коридор.

Я відчиняю двері і завмираю на порозі. Давид стоїть переді мною, у своїй звичній манері, і я не помітно ковтаю слину, ковзаючи по ньому поглядом.

— Привіт, — безтурботно промовив він.

Моя шкіра відреагувала на його голос покрившись сирітками.

— Чому ти це зробив?

— Я казав тобі, що зроблю все, щоб ми були разом. Якщо прийдеться піти у відставку — нехай!

— Ти збожеволів. — пробурмотіла я. — Ти можеш вибрати собі будь-яку іншу жінку, і не залишати роботу.

— Можу. Але не хочу. Рада директорів забажала моєї відставки. Я не став їм заважати та відійшов від справ генерального директора.

Його слова викликали шок на моєму обличчі. Він говорив це з ще сильнішою наполегливістю, ніж раніше.

— Але як ще тепер…

— В мене ще залишається частина акцій. — додав Давид.

— Але ж це те чим ти дорожив.

Куточки його губ піднялися.

— Я справді працював, бо мені це подобалось. Я хотів щось довести не зрозуміло кому і для чого. А зараз в мене було інше заняття, на яке я віддаюся найбільше, ніж коли-небудь.

Я ковтнула, відчуваючи, як питання саме крутиться на моєму язиці і проситься на волю.

— Чим ти зараз займаєшся, Давиде Левицький?

Він хитро посміхнувся та схилив голову набік. Давид підступив ближче, і я відчула запах від якого танула кожного разу, коли він був поряд.

— Намагаюсь повернути тебе.

Кінчики його пальців доторкнулись мого волосся, а потім зупинились на підборідді.

— І як успіхи? — спитала пошепки.

— Сам не знаю, — він знизав один плечем, зазираючи мені в очі. — Але здається йдуть непогано.

Мої ноги ледь не підкосилися від того, яким палким поглядом він поглянув на мене. Його карі очі розглядали моїм обличчям, а потім зупинився на сухих губах. Я зробила непомітний рух язиком, але він все одно це помітив.

— Можна тебе поцілувати?

Я мало не танула від того жару, який нас оточував. Давидові все ж вдалось зробити так, щоб моє серце знову йому відкрилось. Він старався. Я бачила, як він боровся за нас, і не могла пропустити той факт, що я люблю його.

Я кивнула, і його губи обрушились на мої у гарячому поцілунку. Моя рука інстинктно потягнулась до його шиї. Боже, я так сильно скучила за ним! Його дотики торкались тієї частини душі, яка мала думку замкнутись назавжди. Його долоня лягла на мою потилицю та притягнула ближче. Я була така піднесена, що не одразу зрозуміла, як Давид поглибив поцілунок, безповоротно тавруючи мене.

— Не розбивай моє серце знову, — попросила я.

Його погляд пом’якшав.

— Не розіб’ю, ніколи. — сказав він перед тим, як знову припав до моїх губ.

І я йому повірила. Хоч він знову дав обіцянку, я знала, що він дотримається її. Я відчувала у кожному обережному дотику, у кожному слові та вчинку. За нами зачинились двері квартири, і я вирішила не стримуватись, коли Давид припав губа до моєї надто чутливої шкіри на шиї. Моє тіло палало від бажання, щоб він торкався мене більше, довше. Я довіряла йому зараз більше, ніж будь-коли у своєму житті.

— Я так не хочу зупинятись, — прошепотів він, а тоді залишив вологий поцілунок за вушком.

— Не зупиняйся, — видихнула я.

Підсвідомо, я почала намацувати ґудзики його сорочки, і почала їх розстібати, один за одним відкриваючи вигляд на його бліду шкіру.

— Ніколи.

Він підхопив мене на руки та поніс до спальні, доводячи, що я важлива йому та повторюючи одне таке важливе слово — кохаю…