Читати книгу - "Слідами вигнанця"

Глянувши на годинник, Павел поклав пістолет у кобуру й, не звертаючи більше уваги на скаженого від люті Сабу, дав хлопцям знак рушати…

Лише зійшовши на крутий, вкритий лісом схил, носії озирнулись. Мукасекери, стирлувавшись юрбою, про щось запекло сперечалися, збуджено вимахуючи руками. Кроків за сто від юрби сидів вождь, а навколо нього метушився чаклун. Він виторохкував тиковкою, стрибав круг Саби вихилясом, збирав якесь каміннячко й щось вигукував. Очевидячки, заклинав доброго духа допомогти племені.

Канатними драбинами вгору-вниз шастали жінки й діти, з помостів звисали голови дідів та бабів. Усі злякано позирали то на вождя з чаклуном, то на чоловіків, що жваво сперечались осторонь.

Навздогін за бранкою. Страуси. Слон — тварина мстива. Бій у лісі. Зачарована хмара. Гумба-гумба мертвий

Молода дівчина з племені гаубау мчала, мов прудконога сарна. Її тонка й гнучка постать спритно продиралась поміж чагарями, невтомні ноги здіймали рудувату куряву.

Мандрівники були ще на перевалі, а дівчина вже збігала в долину. Ніхто не міг перейняти її, бо не було іншої стежини. А стежини тубільці здебільша прокладають навпростець: згори вниз і знизу — просто вгору. Обабіч росли низькі кущі, колюча акація та кротони, чиє листя, помережане яскравими смужками, надавало спадистому схилові особливої краси та мальовничості.

Даремно Домбо гукав дівчині, щоб зупинилася й зачекала добру білу людину. Негритянка летіла стрілою. Тільки коли-не-коли зупинялася й рвучко озиралась, а тоді знову, нахилившись уперед, бігла далі. Здавалось, її ноги й землі не торкаються.

Капоко зробив останню спробу зупинити втікачку. Злізши на горбок, він наставив долоні й гукнув могутнім молодим басом. Голос розітнув тишу й покотився луною. Дівчина притишила ходу, на мить завагалась і стала. Потім низько нахилилася додолу й пильно почала до чогось придивлятись. Але наступну мить знову схопилася й зникла в молодому банановому гаю…

Сумно глянувши їй услід, Павел зітхнув і запалив цигарку.

Коли мандрівники вже зійшли в долину, на перевалі промайнули якихось дві цяточки, потім їх стало три, чотири, п'ять…

Павел навів бінокль — мукасекери! Незабаром гора потемніла від люду. Вони йшли мовчки, не здіймаючи галасу, настовбурчившись списами, — немов рухавсь молодий бамбуковий гай. Пташине пір'я майоріло на вітрі яскравими барвами, й лишали проти сонця чорні тіла.

Мандрівники увійшли в ліс. На чистому тлі блакитного неба гарно вимальовувалось химерне листя пальм. Деякі дерева були ще оздоблені рясними кетягами цвіту, але пелюстки вже зблякли й почали присихати. Високо здіймались угору арекові пальми, що їх тубільці дуже цінують, виготовляючи з них свою улюблену жуйку.

Часом траплялися самітники баобаби з дебелими сивими стовбурами в десять-п'ятнадцять обхватів. На їхньому куцому галуззі листя ще не зів'яло, й досі пишались квітки, які за своєю формою, розмірами, кольором, ба навіть пахощами, нагадують звичайну лілею. Вітер бавився тими квітками, що звисали з гілок на тонких довгих ніжках. Здалеку здається, наче баобабові стовбури міцні й тверді, але насправді їхня деревина швидше нагадує волокняву повстяну масу, яка вгинається під ударом сокири. З молоденьких листочків баобаба тубільці варять зелену кашу, а зі стовбурів смичуть міцні нитки, з яких плетуть рогожі, набедреники, сучать мотузки та волосінь для вудок…

На тлі синього неба вимальовувалось громаддя гір.

Дороги лишалося на якийсь день!

З кожного узвишшя Павел удивлявся вдалину, жадібними очима шукаючи таку незнайому й таку любу серцеві країну гаубау. Ця таємнича земля вабила його до себе, як самітний острівець у відкритому морі вабить потерпільця корабельної катастрофи.

Раптом Капоко, який вів перед валки, зупинився й підозріливо озирнувсь.

— Гумба-гумба! — злякано проказав він і застережливо свиснув.

— Гумба-гумба! — прошепотіли й Гама з Лією.

З гори й справді сунув слон, а за ним чалапало маленьке, схоже на колобок, слоненя.

Тварини були ще далеко, але це аніскіле не втішало тубільців.

Слон, здоровезний, уже старий, укритий темною шкірою-бронею, ступав важко, вимахував хоботом на всі боки, мимохідь зриваючи вершечки акацій, але очі його нишпорили далеко попереду. Маля. підтюпцем бігло поруч, пленталось у ногах, чухало боки об стовбури акацій, поскубувало листячко, відставало, потім навскаки наздоганяло старого слона.

Носії, збившись до гурту, перешіптувались і один по одному діставали з-за набедреників леза асагеїв.

Махнувши до них рукою, Павел вигукнув:

— Онай мана! (Даваймо рушати!)

Ніхто не зрушив з місця — всі дивились на рушницю, пістолет і патронташ білої людини.

— Чи багато має гамба невидимих стріл до вогненного лука?

Питав Онда, кремезний присадкуватий хлопець з великими, попроколюваними, але без сережок, вухами та кільцем у носі.

— Багато, — відповів Павел. — А тобі навіщо вони здалися?

— Ой гамба, треба буде багато невидимих стріл! — мовив Онда. — Йде лютий гумба-гумба!

— Страхополох! — докорив йому географ, недбало махнувши рукою: — Тварини просто шукають кращої паші!

— Гумба-гумба йдуть нашими слідами! — наполягав на своєму негр. — Вони женуться за нами!

Павел засміявся, поплескав Онду по плечі й кивнув йому на стежку. Хлопець нерішуче пішов. Решта носіїв, умостивши клунки на головах, вервечкою простяглися за ним.

Йшли мовчки й повільно, мало не щоп'ять кроків тривожно озираючись.

Над осиротілим степом шаленів суховій, стовпами закручуючи в небо солому, жовте листя та порох. Сонце смажило так, що навіть мочарі повисушувало та повипалювало.

Пальмовий ліс і долина лишалися за бескеттям голих скель. Стежка примхливо кривуляла серед вигорілої трави, відцвілих кущів мімози та повзких чагарів вельвічії. Харчів знову забракло. Двічі хлопцям щастило натрапити на заму. Бульби цієї отруйної рослини можна вживати тільки варені, але поживки од