Читати книгу - "Війни Міллігана"

З ліками було простіше. Може лишатися Біллі, але не може зупинити перемикання в голові. Спробував — прокусив собі руку, намагаючись лишитись у свідомості. Деякі дні легші за інші, а іноді перемикається 40–50 разів на добу. Стелла [Керолін] каже остерігатися аллена. Йому вдавалося обдурити лікарку.

27 червня …Помічаю невеликі зміни між зустрічами і під час зустрічі — перемикається, але приховує? (Поговорити зі Стеллою)…

30 червня …Має пригнічений вигляд, тихий. Втратив час з 16:30 до 19:00. Каже, це часто трапляється, але безсистемно. Він просто перестає поводитися, як раніше. Почувався нормально лише під дією препарату. Лікар каже, у нього нерідко розширені зіниці — не в процесі розмови зі мною, але доволі часто протягом дня… Він маніп. [улює] мною заради препаратів? Чи щось не так?

Він приймав преп. до від’їзду з Сіетла — під першим вигаданим іменем Крістофер Карр. Вважає, що якби він продовжував приймати преп., його б не спіймали. Він впливав на концентрацію та діяльність. Говорили про Крістофера — про те, як чудово мати нове ім’я — без минулого, — бо можна стати тим, ким можна було б пишатися.

8 липня …Допускаю «перемикання» у свідомості — помітила, як він повертається і намагається зрозуміти, про що йде мова. Легкий напад чи що це? Він каже, що більше не виходять різні люди — різниця між особистостями дуже мала. Але різниця є — то хто ж це насправді?..

22 липня …Говорили про його раннє дитинство. Я спитала, що він пам’ятає про свого справжнього батька… Він розповів, що той працював у шоу-бізнесі й товаришував з Джиммі Дуранте[61]. Каже, що в них були фотографії, де вони з братом і сестрою зовсім малі сидять на колінах у містера Дуранте.

(2)

Біллі розповів їй про чудове почуття гумору Джонні Моррісона і про те, яким люблячим він був батьком. Дороті та Джонні сварилися через його пристрасть до азартних ігор, і коли Біллі було чотири роки, вони розлучилися. Кілька разів Джонні намагався накласти на себе руки. Біллі згадав, як мати боялася, що хтось украде дітей, якщо вона не заплатить ігрові борги Джонні. Згадав, як вона швидко зібрала їхні речі й сіла з малечею на літак у Колумбус, Огайо — вони вчотирьох були єдиними пасажирами на борту. Шейла Портер запитала Біллі, у чому він може бути схожий на Джонні Моррісона.

— Мабуть, насамперед, це почуття гумору. Крім того, Джонні був євреєм — і у мене його волосся й очі.

— Як думаєш, у тебе є його акторські таланти і схильність до депресії?

Він почухав голову і кивнув:

— Думаю, у цьому ми теж можемо бути схожі.

Біллі дізнався, що апеляцію, яку подав Кура, відхилили, а значить, Департамент психічного здоров’я знов його зрадив. Вочевидь, не зважаючи на свої обіцянки, вони збираються дозволити бюрократичній системі залишити його тут гнити довічно. Хоча Біллі не вважав Шейлу Портер винною в цьому, він вирішив нагадати тим шишкам з Департаменту, що з ними буде, якщо вони не виконають обіцянок.

Біллі дізнався телефонний номер Департаменту і склав список усіх номерів, порядкові числа яких на 50 більші та на 50 менші за висхідний. На перевірку їх усіх він витратив добу, але зрештою вдалося додзвонитися на факс Департаменту. Користі з того мало, та все ж це означало, що він на правильному шляху. Зрештою йому вдалося натрапити на лінію для комп’ютера. Біллі з’ясував, що більшість документів потрапляють у Департамент через радіорелейний канал зв’язку. Після цього вже отриману інформацію завантажували в комп’ютер. Коли оператори вмикали машини, усі замовлення на придбання, усі звіти про доставку, усі записи про працевлаштування та звіти медсестер разом з історіями хвороб передавалися на основну систему, а потім у архівний комп’ютер.

Біллі вдалося увійти в їхню базу даних. О 23:30 після приблизно тисячі спроб він нарешті побачив на екрані логотип: Департамент психічного здоров’я штату Огайо.

Нарешті вдалося!

Він не міг втриматися від радісних стрибків на стільці. На екрані з’явилося меню:

1. Редактор тексту

2. Введення даних

3. Телекомунікації

Біллі почав з перегляду даних. Він роздумував, чи варто лишити тут вірус — логічну бомбу, яку можна було б контролювати дистанційно, на випадок, якщо вони не дотримають свого слова і він захоче помститися. Але для цього спочатку треба все тут вивчити і створити для себе таємний вхід, а також аварійний вихід, через який можна втекти, не виказуючи своєї присутності.

Продивляючись системні каталоги, він знайшов файл «Меню». Тут виникла ідея: він зробив копію програми, що виводила меню на екран, і змінив її таким чином, щоб текст швидко миготів. За допомогою їхнього ж редактора тексту він зробив напис: «ТУТ БУВ БІЛЛІ! ХА-ХА-ХА!» Після того як він переконався, що все працює і його текст миготить, він зберіг програму і спробував її видалити. Але щось не давало йому це зробити. Він попався.

Господи! Це ж просто кінець усьому! Вранці оператори комп’ютерів ввімкнуть свої машини й побачать цей напис! На всіх екранах! А він ніяк не може цьому запобігти!

Він встав і почав готувати кімнату до страшенного обшуку, який точно чекатиме на нього вранці. Відключив усе обладнання, зробив копії всіх дискет і ліг спати. На охорону він чекав десь після дев’ятої ранку.

Наступного дня оператори комп’ютерів Департаменту психічного здоров’я прийшли на свої робочі місця й зайнялись буденними справами: налити кави, помити руки, потеревенити з колегами до 8:30 — а потім по сигналу розпочати роботу. Приблизно в один і той самий момент усі вони нахиляються і натискають на кнопку вмикання, одночасно підсуваючи ближче документи з даними, які потрібно ввести в комп’ютер. Але сьогодні замість звичного логотипу і меню на екрані з’являються слова: «ТУТ БУВ БІЛЛІ! ХА-ХА-ХА!»

Хвиля здивованого бурмотіння прокочується кімнатою. Голова відділу контролю даних скрикує:

— Ніхто нічого не торкається! Не рухайтеся! Що тут, у біса, відбувається?!

Вона чимдуж кидається геть з кімнати і на бігу ще раз кричить:

— Чорт забирай! Не торкайтеся комп’ютерів! Ніхто не торкається машин!!!

Вона забігає у ліфт і натискає кнопку одинадцятого поверху. Двері відчиняються, і вона бачить, як з інших ліфтів теж вибігають перелякані люди. Усі вони прямують в один і той самий кабінет — у кабінет директора Памели Гайд. Вочевидь, хтось прибув сюди трохи раніше, бо вона ще не встигла добігти до дверей, як звідти вже почувся крик:

— Який ідіот пустив того