Читати книгу - "Війни Міллігана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
(3)
Записи Шейли Портер. 22 травня 1987 року, 7:00–20:30. Враження: вигляд дещо недбалий. За десять років постарів і змарнів.
Думаю, що під час бесіди був присутній саме «Біллі», хоча він і вживав займенники «ми» та «нам». Моральний стан: безнадія, суїцидальні настрої. Він переконаний, що його закрили тут назавжди. Погляд мертвий. Одразу помітно, що він дуже хворий. Соціопатія?
У кімнату для відвідувачів Біллі прийшов охоче. Мені не здалося, що він спілкувався зі мною через силу. Сказав, що пам’ятає мене і не хоче, щоб «мене втягли у цей безлад». Стало зрозуміло: пацієнт лютує через свій статус «політичного в’язня», через який, на його думку, він ніколи не вийде на свободу.
Протягом нашої розмови він кілька разів повторив, що не становить небезпеки для інших, що не вбивав того чоловіка у Вашингтоні і не скоїв жодного злочину після зґвалтувань.
Також [він] повідомив, що має відмовитися від мене [як від терапевта] з двох причин:
1. Якщо він погодиться на лікування під чиїмось контролем у цьому середовищі — це суперечитиме його проханням про клініку з меншим рівнем обмежень. «Лікування — це не лише балачки. Мені треба навчитися жити в суспільстві з моєю хворобою».
2. Пропозиція про його звільнення від соціального працівника ніколи не зможе переважити думку психіатрів, які вважають, що його не можна випускати. Боїться, що мої звіти як лікаря йтимуть не відразу до суду, а через Департамент.
Ми довго говорили про його роботу в бюро громадських захисників, про його почуття як жертви боротьби між доктором Керолін і доктором Лінднером, про його подорожі й заняття під час втечі. Звісно, одного разу він спробував поторгуватися зі мною і причарувати мене, але особливих зусиль не докладав. Коли він говорить про свою нетривалу свободу — у нього загоряються очі, на жаль, ненадовго. Він:
1. Нікому не довіряє — прагне абсолютної довіри як у дитини до батьків, але всі його спроби встановити таку довіру завершилися розчаруванням.
2. Не має мотивації одужати — не тільки не знає, навіщо докладати зусиль, а й боїться послабити свої захисні механізми — адже це може зруйнувати його особистість.
(4)
Він не знав, чи варто їй довіряти. Йому радили не довіряти нікому. Джим Кура зізнався: він боїться, що Департамент психічного здоров’я вдався до чергової гри, дозволяючи Шейлі Портер проводити терапію. Мовляв, потім вони все одно саботують її рекомендації і запросять більш кваліфікованих лікарів, які скажуть, що Міллігана треба тримати в закритій клініці.
Біллі хотілося довіритися їй і працювати з нею, але його вже стільки разів зраджували, що він просто не міг примусити себе повірити в те, що цього разу буде інакше. Аби тільки в нього було щось, за що б можна було триматися, якщо знов зрадять…
Про це все він думав, поки проходив перевірку, повертаючись у свою палату. Раптом гучномовець оголосив: «Привезли комп’ютерне обладнання для Міллігана!»
Його модем!
Біллі домовився з наглядачами про щоденне відвідування спортзалу і почав тренуватись, а також кинув курити. Згодом знов узявся за малювання в перервах між програмуванням і роботою за комп’ютером. Спочатку виникли суперечки щодо того, чи дозволяти йому малювати, але новий директор Памела Гайд оголосила, що Мілліган може малювати, коли захоче, навіть посеред ночі. Мабуть, на такий щедрий крок вона згодилася заради того, щоб уникнути зайвого галасу в газетах.
Згодом персонал клініки усвідомив, що Міллігану дозволили робити майже все, що завгодно. Неофіційна позиція адміністрації була такою: якщо з ним співпрацювати — ми швидше його позбавимося. Загалом це був спокійний період.
Біллі витратив кілька тижнів на те, щоб навчитися заходити в комп’ютерні бази даних Департаменту психічного здоров’я. Спочатку він лише ознайомлювався і вивчав систему, не завантажуючи ніяких даних. Прогресував він повільно, але квапитися було нікуди. Коли знаєш, як працює система, і маєш потрібну інформацію — цього у тебе вже ніхто не відбере, нагадував він собі. Це дасть можливість використати їхні методи управління проти них самих, тож треба навчитися контролювати систему, яка хотіла його знищити. Таким був його план.
Оскільки вони виконали свою частину домовленості — дозволили йому придбати комп’ютер, — він теж вирішив виконати свою і повідомив Шейлі Портер, що згоден з нею працювати.
Розділ 25
Тут був Біллі!
(1)
Записи Шейли Портер. 3 червня 1987 року. У бібліотеці за комп’ютером. Радіє. Пише програми. Зламав код програми з гри у шахи. Зайнятий, діяльний, настрій уже не такий безнадійний. Говорить про свій освітній план. Досі переживає про те, що я вплутуюсь у справи Департаменту. Відповідь його зацікавила — він про це подумає. Каже, що необхідний план — щоб не повторювати помилок.
11 червня 1987 року. Почувається не дуже добре. Болить голова. У кімнаті. Показує комп’ютер — свої розробки. Каже, що [його] цікавить освітній план — вже не такий стурбований — хороша комунікабельність. Говорили про Вайєта [художника].
12 червня 1987 року. У кімнаті відвідувачів. Приніс показати мені малюнки. Пояснив, що не може прийняти освітній план чи обговорювати його. Питає, чому Департамент [психічного здоров’я] ним зараз цікавиться. Говорили про брак конформізму, що призводить до проблем. Я спитала про «інших» — не хоче про них говорити. Щодо стилів малювання — каже, що «може малювати все, що малюють вони».
17 червня 1987 року. [Він говорив про] …зниклого чоловіка — знавця комп’ютерних наук, який цілими днями не виходив з дому. Одного разу [Борден] зламав систему ФКСД [Федеральна корпорація страхування депозитів], украв звідти 178 тисяч доларів і зник у Канаді. «Я допоміг йому зробити нові документи. Але я витрачав лише свої гроші — боявся мати справу з нелегальними коштами. Я жодного разу не скоїв злочину — після ґвалтувань» (пишається цим).
Попередні злочини — Робін Гуд — побачив на 5-й авеню жінку, яка їла корм для собак, і вкрав талони на продукти харчування в магазині. Хто це зробив? рейджен та Х, потім Х
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війни Міллігана», після закриття браузера.
